11 вересня 1973 року в Чилі стався державний переворот. Загинув президент-соціаліст Альєнде, були репресовані політичні та громадські діячі лівого й демократичного спрямування. Генсек компартії Чилі Луїс Корвалан опинився у в`язниці.
26 вересня 1973 футбольна збірна СССР зіграла внічию зі збірною Чилі в Москві. На другу зустріч у Сантьяго совєцька збірна не поїхала, відмовившись від боротьби за вихід у фінал чемпіонату світу з футболу 1974 року в Німеччині. ФІФА переносити гру на нейтральне поле відмовилась.
Дивно, що урядові та проурядові творці нинішньої істерії під гаслом “Спорт поза політикою!” не згадують ці події 1973 року. Хіба загубили інструкції з контрпропаганди щодо тодішніх подій та бойкоту американцями й країнами Західної Європи Олімпіади-80 і відповіді совєцького блоку – бойкоту Олімпіади-84? Мають пам`ятати, тримати ідеологічний порох сухим — це ж були часи їхньої компартійної молодості, це ж вони організовували кампанії осуду то США, то Ізраїлю, тієї ж Німеччини, та будь-кого по всьому СССР, починаючи мало не з дитячих садків.
Утім, і без припалих пилом конспектів лекцій з ідеологічної боротьби риторика й логіка влади мало чим відрізняється від часів Брежнєва. Ось штатний яструб МЗС пан Волошин уже холодною війною погрожує. Почитав би, чим попередня закінчилась…
Як і в совєцькі часи, влада намагається підмінити причини й наслідки. Мовляв, віроломні тевтони оголошують бойкот аби відібрати Євро-2012.
Почнемо з відбирання чемпіонату. Навіть той, хто будував на виплату тільки Хонку в Межигір`ї, розраховуючи на майбутні літературні гонорари, має розуміти, що за місяць до початку турніру такого рівня господаря міняти не будуть. Це не тендери з одним учасником проводити.
Німеччина, яка приймала чимало турнірів такого рівня, знає це краще за всіх.
Істерія головним чином розгортається навколо слова “бойкот”. Непомітно загубився прикметник “політичний”, хоча жодна країна не збирається лишати своїх футболістів та вболівальників свята.
Канцлер Німеччини лишень повідомила, що члени уряду на матчі Євро 2012 в Україні не поїдуть – через політичні репресії лідерів опозиції, зокрема Юлії Тимошенко.
Зрозумілим для наших урядовців та їхніх політтехнологів чином — змова! диверсія! підкупила так звана апазіция! розхитування стабільності! - про політичний бойкот оголосила низка урядів європейських країн і очільників Євросоюзу.
Звичайно, людям, котрі доводять витоки шахтарського характеру до часів, коли Диким Полем ширяли кочові орди, важко збагнути претензії канцлера сучасної Німеччини до керівництва України.
Людям, які вважають початком нової ери день перейменування Юзівки на Сталіно, а трагедією – перейменування Ворошиловграда на Луганськ, яким візит до братів-диктаторів Кастро важливіший за переговори в Брюсселі, важко збагнути занепокоєння пані Меркель.
Спорт поза політикою! Чого прискіпались?
Їм важко збагнути сенс відсторонення від влади наприкінці XIV сторіччя німецькими курфюрстами-виборцями короля Венцеля I (Вацлава IV як короля Чехії) за наказ убити празького священика Яна Непомуцького, за бездарне правління та пияцтво. І король зрікся престолу — замість перебити підлеглих. Таки в Німеччині були звичаї.
У Дикому Полі інші політичні традиції.
Німеччина, що отримала жахливе щеплення від тоталітаризму, добре пам`ятає, як використала націонал-соціалістична пропаганда Берлінську Олімпіаду 1936 року. І для чого використовувались загадкові терористичні акти — для обґрунтування нових репресій проти лівих, правих, профспілок, церкви, євреїв, громадських організацій. І до чого довело невтручання європейських країн у внутрішні справи гітлерівського режиму.
У Німеччині добре пам`ятають, що біснуватий фюрер прийшов до влади цілком демократичним шляхом, а потім лишень трохи підкоригував конституцію — виключно на благо громадян і для проведення реформ.
Тільки виборів у Німеччині після цього довго не було — у Західній до 1949 року, у Східній — до 1994, доки остаточно не приєдналась до ФРН.
Тому канцлер Німеччини Ангелі Меркель має право сказати Януковичу: час зупинитись.
Тому що диктатура не є спортивною грою.
Немає коментарів:
Дописати коментар