пʼятниця, 6 липня 2012 р.

Що б таке зробити, коли нема роботи? Навіяно думкою Ганницького на УНІАНі


Чим займатись провладним журналістам на тлі міжнародних тріумфів Януковича та казкового покращення усіх сторін життя пересічного українця?
Звичайно, нагадувати про приховані загрози, але таким чином, аби електорат не втратив оптимізму і любові до керманичів. Рецепт відомий: треба розказувати, що є гірші за нинішню українську владу.
Із зовнішньою загрозою все ясно — на роль остаточно призначено Ангелу Меркель (раджу перечитати опус Піховшека “Из Берлина с любовью» дворічної давнини). Тут можна писати все, навіть встановлювати її родинні зв'язки з Гітлером і Хонекером.
З внутрішніми ворогами складніше. Рішення Європейського суду з прав людини по справі Луценко вдалось оминути завдяки закону “про язикі” (вчасно підгадав, точнісінько як вибухи у Дніпропетровську до історії з побиттям Тимошенко), і треба робити вигляд, що нічого не відбулось. Про саму ув'язнену Качанівської колонії теж ліпше мовчати, досить того, що у колонії треба облаштовувати якусь філію МЗС, а охоронців наймати тільки із знанням іноземних мов і дипломатичного етикету, аби достойно приймати президентів, єврокомісарів, послів. На такому тлі зустріч Азарова з міністром Судану, однієї з найбідніших і найменше економічно розвинених держав світу виглядає досить блідо..
Так що лишається “так звана опозиція”, наявність якої ще нещодавно дратувала, але тепер дає приводи до такої-сякої творчості. Мовляв, вважаєте дурніших за нинішню владу вже немає? А подивіться на цих! Замість нудних міркувань над трьомастами сторінками президентського послання набагато цікавіше поколупатись у двадцяти шести сторінках програми об'єднаної опозиції — отут у них не вийде, а це вони не зможуть, дивись - взагалі кому не поставили!
А коли стабільне життя і побудова, одночасно з модернізацією, нової країни підкине гарячу новину, то тільки смаж назву!
“Пока оппозиция призывала защитить язык, который собираются украсть, у украинцев украли страну”.
Прочитавши таке, уявляєш масовану висадку кримінального десанту у кварталах від Банкової до Грушевського. Стає зрозумілим, чому Янукович відмінив прес-конференцію: мужньо захищав країну від крадіїв.
А клята опозиція, мало що сама втекла під Український дом мітингувати та не пропустила славетний ЗМОН на допомогу керманичу держави, ще й відволікла телевізійників від увічнення героїчної битви.
Добре, хоч сайт ради (тепер вже точно можна писати з маленької літери) нарешті вийшов з підпілля (п'ятого липня його чи то на язик переводили, чи то файл з заявою Литвина не ліз)— і відкрив для сучасників і нащадків хроніку подій.
Отже, четвертого липня грабували українців під керівництвом комуніста Мартинюка депутати провладної більшості, шляхом прийняття законів, ініційованих депутатами ПР Забарським, Лук'яновим, Хомутинніком, Прасоловим, Смітюхом, Романюком, Льовочкіною Мірошниченко, литвинівцем Барановим, головою НБУ Арбузовим та прем'єром Азаровим. Тобто, реформаторо-стабілізатори ухвалювали закони, написані їми самими або учасниками їхнього уряду.
Звичайно, неможливо навіть уявити, що ці достойники, світочі українського парламентаризму, економічної теорії та (особливо) практики, могли дозволити розкрадення країни без впливу потойбічних сил.
Оскільки стенограма та свідки покращення... тобто, засідання, не повідомляють про присутність у залі озброєних гайдамак, вояків НАТО чи інопланетних прибульців, доводиться припустити застосування невстановленими грабіжниками психотропної зброї.
Отут і стає очевидною причетність опозиції до безпрецедентної крадіжки. Як відомо, так звані опозиціонери широко використовують психотропну зброю для спотворення чарівної української реальності у головах західних політиків — від Грібаускайте до Обами. Тож, або вони самі з Європейської площі загіпнотизували справжніх українських патріотів-кнопкодавів на скоєння злочину, або не встановили над радою захисний щит Джан бен Джяна.
Одна надія — Кузьмін скоро вийде з відпустки і призначить винних .
Заодно, з'ясує, чому під час героїчних програшів української збірної громадяни Луценко і Тимошенко спокійнісінько відсиджувались у тюрмах.