неділю, 16 вересня 2012 р.

Побіжний погляд на країну чиїхось мрій


Вступ
Це просто деякі враження від останнього відрядження до Білорусі. Виключно суб'єктивні — відвідуючи і спостерігаючи цю країну з 1983 року і я просто не можу бути об'єктивним.

Кордон
З пункту переходу починається Білорусь, на ньому ж ми з нею попрощались.
Зовнішньо будівлі та паркани на українському і білоруському боці схожі, а с
уттєва різниця стає помітною не одразу: білоруські митники і прикордонники своїх громадян (і росіян) люблять більше, ніж українські - українців.
Українські прикордонники усіх вишукують у одну чергу (вантажівки, звичайно, йдуть у інші ворота). Лишень діставшись будочок прикордонників і митників, з'ясовується, що ставати у одну колону було не обов'язково. Білоруси своїх (і росіян) спрямовують у “зелений” коридор, всіх інших — у червоний. За час, поки оформляють одного українця, білоруський пуск пропуску залишають 3-4 білоруські/російські машини.

Дороги.
Легенди про білоруські дороги поширені в Україні. Тепер можу сказати, що у Білорусі поширені легенди про відсутність якісних шляхів в Україні. Одна тітонька так і сказала: “у вас дорог взагалі немає”. Можливо, якщо їхати лишень основними магістралями, може скластися враження, що у Білорусі набагато краще. Але якщо повернути у Барановичі, як треба було нам, то виявиться, що не усюди асфальт рівний.
Інтенсивність руху на трасі Брест-Мінськ або Гомель-Мінськ значно менша, ніж, наприклад, на напрямах Київ-Одеса, чи Київ-Харків. Фур — так значно менша. Це на око, звичайно, варто було б пошукати якусь статистику. До чого веду? Зараз в районі Жлобина активно йде будівництво дороги — розширюють до чотирьох смуг. Я звернув увагу, що шар щебеню значно тонший, ніж було у нас під час будівництва кирпиного “автобану” Київ-Одеса, точніше, Жашків-Одеса. Тоді надивився зблизька. Крім щебеню, клали ще шар асфальтобетону. Хоч загальна товщина все одно виходила десь двічі менша, ніж у Німеччині (теж бачив своїми очима), білоруси під асфальт закладають менше нашого. Після цього стало зрозуміло, чому часом на досить свіжих шляхах помітно і відчутно колії. А якщо б потік був як на згаданих наших дорогах?
Несподіванкою став пункт пропуску за сто кілометрів від Мінська у напрямку Бреста. Виявилось, що за щастя користування цим білоруським шляхом треба сплатити чотири долари. Платять тільки іноземці — крім росіян, звичайно - і тільки валютою (!). Білоруські рублі не приймають — долари, євро, або російські рублі.
Повертаючись за кілька годин, ми виявили, що платити треба знову. :)
Це перший пункт. Після реконструкції траси Гомель-Мінськ там теж з'явиться каса. Поступово американську копійчину будуть збирати на усіх магістралях...
До безумовних переваг білоруських автошляхів треба відзначити обережну поведінку водіїв. Жодного разу повз нас не пролетів метеор на швидкості під дві сотні, якщо і перевищують, то кілометрів на 20-30 від зазначеного ліміту. Чогось бояться — хоча трударів смугастої палички бачили усього два чи три рази за чотири дні, і в основному біля кордону. Кажуть, що домовитись з ними можна, беруть потроху — теж бояться. Звичайно, іноземці сплачують виключно офіційно — корупції ж нема. КПП, які так люблять наші регіональні міністри внутрішніх справ — у Білорусі не бачив.
Заправок менше, але достатньо, а от придорожній сервіс, у порівнянні з Україною, дуже слабенький. Готувати, як на мене, просто не вміють. У меню одного з трактирів знайшов цікавий напій: коньяк “Арагві”, виробник Молдова, розлив Білорусь. Скуштувати не ризикнув. :)
Що дійсно дратує на білоруських шляхах — це відсутність інформації. У нашому навігаторі не було мапи цієї чарівної країни, а місцеві дорожні служби вважають, що достатньо одного вказівника на виїзді з міста. Завдяки цьому півсотні зайвих кілометрів ми намотали.
А у Мінську просто дорожньо-інформаційна катастрофа.

Столиця.
Це був мій другий візит, перший раз був у цьому місті шість років тому. Що змінилось — менше міліції на вулицях, більше закладів харчування. Минулого разу, побачивши Макдональдс, я ладен був волати “врятований!!!”. Зараз поблизу американської плями на чистому обличчі міста-героя я нарахував ще чотири чи п'ять піцерій. Наскільки зрозумів, в основному це мережеві заклади - “Ель Патіо”, ще якісь. Не дивлячись на прогрес, за кількістю закладів харчування на квартал Київ значно випереджає.
Мінськ, зрозуміло, виглядає значно краще, ніж Брест, як і годиться столиці будь-якої диктатор... перепрошую, пострадянської країни. У Бресті ціни (крім молочних продуктів) здалися на рівні або вище київських. У Мінську часу особливо не було, але встиг заглянути до кулінарії якогось м'ясокомбінату — і просто жахнувся. Свинина від 70-ти до 100 гривень. Правда, треба зазначити, кулінарія знаходиться фактично на першому поверсі однієї з будівель Нацбанку Білорусі. Місцевий знайомий казав, що м'ясо купують зазвичай на ринку.
Двічі вечеряли у ресторанах — не найвищого гатунку, але у центрі. Перший, зважаючи на якість їжі, занадто дорогий. Другий — стильний паб — порадував якістю їжі та обслуговування, але не цінами. За квартал від Хрещатика можна поїсти смачніше і дешевше. Ну, і випити, зрозуміло. :) До речі, “іще пляшечку пива”, аби відзначити нічию з англійцями, опівночі у центрі міста не знайшли — всі сплять — задовільнилися мінеральною водою з аптеки. Мабуть, воно і на краще.
Зовнішньо Мінськ виглядає типово совковим містом, незважаючи на іномарки на дорогах. Зустрічаються маршрутки — головним чином “Газелі” - які маневрують так само сміливо, як у нас. Новобудов чимало, але, треба віддати належне, над містом не стирчать жахливі акваріуми. У центрі нові будинки не вищі за старі будівлі, і, взагалі, старанно сховані. Окрім хокейних палаців — як і кожна диктатор... перепрошую, пострадянська країна — Білорусь активно готується до важливого спортивного свята — чемпіонату світу з хокею. До речі, хокейний палац має бути у кожному районному місті.Щось це мені нагадало...
Дороги у центрі Мінська та на головних проспектах (ми випробували Брестське та Московське шосе) чудові, а у дворі будинку, де наймали квартиру асфальт гірший, ніж у моєму дворі у Києві. :) Часу на перевірку другорядних вулиць не було.
А от із інформацією у Мінську повна катастрофа. За відсутності мапи у навігаторі та паперової орієнтувались по сонцю. Назви вулиць розвішані рясно, а от напрямки на міста з'являються лише поблизу кільцевої дороги. Куди ви їдете по проспекту Дзержинського чи вулиці Аранського? Дякуємо хоча би за Брестське та Московське шосе...

Розмови
Відверто кажу, у Білорусі від політичних тем старанно ухиляюсь — хтозна, які уподобання у потенційного ділового партнера? Але слухаю уважно. Хтось (зазвичай старіші та вищі за посадою) наче виконують обов'язок поставити галочку у якомусь віртуальному переліку партполітзаходів серед іноземців. Типова за два тижні до “виборів” теза — опозиція погана, хоче у нас чемпіонат (хокейний) відібрати, а бацька, хоч і не подарунок, хоча б порядок підтримує.
Який це порядок? Наприклад, у п'ятницю, 7-го вересня у міністерстві відбулась нарада, на якій визначались з планом виробництва сепульок, вирішили, що підприємство має зробити 150 штук у вересні. У понеділок, 10-го вересня, підприємство отримало наказ міністерства виробити і відвантажити 150 штук сепульок у період з 1 по 15 вересня... (До речі, так багато згадок про міністерство я не чув з совєцьких часів: план затверджує міністерство, контракт з вами має бути зареєстрований у міністерстві...)
Молодші до режиму налаштовані скептично, але “рипатись” не збираються, воліють якось прилаштуватись до обставин, втриматись на роботі. Розповіли про колишнього генерального директора одного з найвідоміших підприємств — сунувся на президентські вибори (не останні, ще на початку нульових), отримав кілька відсотків, а незабаром сів у тюрму. Жодної політики, виключно за економічні злочини. Відсидів кілька років, був помилуваний — і одразу пішов у монастир.
Відношення до України теж різниться — молодші радять триматись, боротися, “не скочуйтесь до нашого рівня”. Старіші, схоже, сприймають нас як країну хаосу, без твердого порядку.
Таксиста, послугами якого скористались, головним чином цікавило, яка українська горілка краща - “Хортиця” чи “Неміров”.

Висновки
Отака вона, тиха і спокійна Білорусь. Як влучно сказав Чекалкін: “У Мінську поставлять пам'ятник хлопчику, який не дзюрить. - Чому не дзюрить? - Бо терпить”.
Люди живуть своїм життям — але ж не тільки ми у совєцькі часи, а навіть у Кампучії Пол Пота люди знаходили радості у приватному житті.
Держава сама по собі, люди самі по собі. Мабуть, їх чиновники крадуть на будівництві автошляхів менше наших, мита на легковики, що були у вжитку, нижчі, бензин дешевший
Але не бачу я у Білорусі третього тисячоліття. Країна законсервована. Так, багато їх машинобудівних підприємств продовжують працювати, як у совєцькі роки — але хто купує ті ж самі МАЗи, крім Росії?
І хто не розуміє, що їхній головний союзник будь-якої миті може перекрити шлях на схід білоруським холодильникам чи кухонним плитам?
Чи станемо ми такими, як вони?
Я особисто сподіваюсь на кращу долю.

1 коментар:

  1. ==коньяк “Арагві”, виробник Молдова, розлив Білорусь==

    Одесская бубличная артель "Московские баранки" г.Черноморск

    ВідповістиВидалити