середа, 31 жовтня 2012 р.

Підстав іншу щоку...

У останні дні лютого 1996 року я вирішив трохи змінити знайомий маршрут з Харкова до Сєвєродонецька - не доїзжаючи до Артемівська повернув свою "Таврію" ліворуч, на Сіверськ, повз Красний Лиман.
Дорога було важкою. Зима вирішила видати усі запаси снігу, невитрачені раніше. Автівка грузла у заметах. Аби роз'їхатись із зустрічною машиною, доводилось майже зупинятись - добре, хоч машин на дорозі було мало.
У Сіверську нас (ми були удвох з колегою) зупинили даішники.

Тобто, спочатку я подумав, що даішники. Насправді це були менти, які, схоже вийшли на зимове полювання. Їх було близько десяти - тепло одягнених, і з калашами.
Ми, зрозуміло, не були автотуристами - машина була повна краму. Я з двома друзями мав маленький бізнес - зараз, мабуть, ми були би ФОП-ами, а тоді організували ТОВ - торгували хімічними засобами для боротьби з колорадськими жуками та тарганами. Саме цю продукцію ми везли до крамниць Східної України перед початком сезону, що наближався.
Мент зажадав документів на крам. Процедура, яку вже проходив сотні разів - подивись на накладну, понюхай печатку, я поїду далі... Але не у Донецькій області.
Дуже швидко з'ясувалось, що у мене і мента існують розбіжності у поглядах на належне оформлення товарних накладних і правила перевезення вантажів особистим транспортом.
Я вже мав чималий досвід таких дискусій - у Києві, Харкові, Запоріжжі, Тернополі, практично в усій Україні - і кожен раз виходив переможцем. Отож і почав черговий практичний комментар до теорії вантажоперевезень у розрізі фінансової звітності юридичних осіб.
Але мент слухати не схотів. Коротким рубаними фразами він обмалював мою короткострокову перспективу - полежати годину у снігу, поки під'їде автозак, а потім день-два почекати у місцевому КПЗ, доки міліція з'ясує, чому я з Києва сюди приперся, і чому у мене є накладні з печаткою.
Погойдування калаша на грудях додавало ваги його юридично далеко не бездоганного  виступу.
Я зрозумів, що боротьби інтелектів не вийде, і запропонував якось домовитися, хоча вже тоді намагався не годувати даішників.
Він направив мене до жигуля, що стояв на узбіччі, я сплатив старшому за званням - але теж з калашом - данину, розмір якої зараз здається смішним. Інфляція...

Коли я останні дні чую закиди у бік опозиції, від начебто розумних і не провладних експертів,  - мовляв, ви самі приймали цей закон про вибори, то не жалійтесь тепер на результати, - я згадую той лютневий вечір у Сіверську.
І не жалкую, що поступився тоді деякими принципами та пішов на компроміс.
А зі спілкування з представниками донецької  влади зробив належні висновки.