четвер, 22 листопада 2012 р.

День Свободи

Дівчина з зеленим мікрофоном вигулькнула перед очима раптово.
- А що для вас сьогоднішній день?



Її колега вже сліпив мої очі лампою телекамери.
Отак, нікого не чіпаєш, розповідаєш приятелю свої спогади, він - свої, кожен про свій Майдан (познайомились у 2006, здається)...
А дійсно, що для мене 22 листопада?
Кожен рік у цей день я приходжу сюди. Заплющити на мить очі і пригадати те неповторне відчуття нашої сили. Біль розчарування. Радість перемоги.
- Це для мене День Свободи.
Вона чекала ще слів.
- Це для мене день, коли українці нарешті показали, що свобода для них важлива.
- Дякую...
Вони пішли шукати наступну жертву.
А я нарешті зрозумів - вісім років тому я побачив, що не один. Що схожих на мене, які б різні ми не були, набагато більше, ніж вміщається на кухні
Нам ледве вистачало місця на Майдані.
...
До речі, мені здається, що після  виборів у метро люди стали більш чемними. Як під час Майдану