субота, 21 вересня 2013 р.

Про безкінечність українського залізничного маразму

На цьому тижні перебував у відрядженні у Донбасі. Про донецький аеропорт вже написано багато - можу підтвердити, такий він і є: великий і пустий. А от про донецький залізничний вокзал згадують рідко, а він вартий розмови.
До Євро 2012 до старої будівлі добудували величезний акваріум:


На місці, з якого я робив світлину, колись стояв непоганий ресторанчик - "Потата хата", здається. Можна було поїсти у людських умовах, і відвідувачів завжди було багато. Тепер ресторану нема - нема і відвідувачів. Колишні працівники галузі обслуговування нарешті отримали змогу долучитись до лав пролетаріату.
Другий поверх акваріуму закритий і порожній - я побачив там лише безпритульного собаку. Тобто, рибок до акваріуму запускати не стали.
Це світлина другого поверху приміського вокзалу, тут собак не було, бо ходять прибиральниці та інколи - пасажири:
На два вокзали - приміський і центральний - два сендвіч-кафе.
Дуже нагадує залізничний вокзал у Мінську: треба добряче пошукати місце, де можна врятуватись від голодної смерті.
Зате дуже чисто і охайно! :)
Чистим і охайним був також і Хюндай імені тов.Колеснікова. Відправлення з Києва у понеділок відповідало міжнародним стандартом - напівп'яний проводник вишуканий стюард провів сканером по роздрукованому квитку з QR-кодом (його не треба міняти у касі на звичайний квиток)  - і я у вагоні. Потім, під час руху квитки перевірили ще раз - також сканером.Але то з Києва.
З Донецька у п'ятницю було трішечки інакше.
Відстоявши чергу до стюардеси 4-го вагону (треба відзначити, що у Донецьку пасажири активніше користуються можливістю заходити з боків, а не ставати у колону один за одним) я був перенаправлений до 2-го вагону - бо сканерів лише три на потяг.
Зрозуміло, невеличкий натовп біля 2-го вагону зустрів мене без ентузіазму, а стюард одразу направив мене до 5-го вагону - бо там також є сканер, і звідти значно ближче до 4-го. Мені вдалось переконати, що біганина вздовж потягу може негативно відобразитись на кришталевому іміджі Донецької ордену Леніна залізниці і всього шахтарського регіону.
Квиток під час руху перевіряли без сканеру, тільки запитали, чи проходив таку перевірку під час посадки. Певно, економлять на батарейках.
Що сказати про Хюндаї? Тихіше ніж у крюківських вагонах. Тіснувато, і крісло через чотири години здається не дуже комфортним (потяг іде майже сім годин). Інтернету практично нема: через вай-фай роздають CDMA від МТС. До того ж, я міг приєднатись лише до точки доступу у вагоні номер 2. Мабуть, точку доступу у нашому вагоні відключили також задля економії.
Втім, у порівнянні з непрацюючим туалетом (просто відсутня ручки внутрішньої засувки), це не дуже важливо.
Важливо, що у потягах більше не продають пиво.