неділя, 29 грудня 2013 р.

Хуторські теоретики

Ехала сегодня на такси в аэропорт. Зашел разговор с водителем о митингах- жуткая путаница в головах у украинцев- абсолютное непонимание что такое Евросоюз и что будет: мнение введут евро, все будет дорого ( те же цены но в евро- те в 10 раз дороже) , откроют границы - все уедут на заработки! Глупости! Ни о какой евро зоне речь не идет, об открытии границ пока тоже!! Вот о чем должны думать лидеры оппозиции: объяснить гражданам о чем это вообще? А все думают только о переделе власти!! Грустно..


Ось такою думкою поділилась моя колишня однокурсниця через Фейсбук 2-го грудня. Топ-менеджер великої європейської компанії, справжня self-made women - тож має право давати поради лідерам опозиції.
Мало виступають на державному та олігархічному телебаченні, радіо “Шансон”, не друкують статей в “Урядовому кур'єрі” та глянцевих журналах.
Треба їздити у таксі, і розказувати таксистам, що то є — Євросоюз.
Тих, хто знає, як слід робити — а частіше, як слід було робити — у нас завжди вистачало.
- Правильно, опозиція ж у нас такая... - оцінив мою коротку (жахливі подробиці були ще невідомі) розповідь про розгон Майдану молодик офісного вигляду вранці 30-го листопада на Михайлівській площі. Просто як професійна тушка, непродажний суддя, істинно православний регіонал Олійник через кілька днів: - Мабуть, спали у теплих ліжках, а самі вивели дітей на вулицю.
Дати наказ беркуту бити дітей і лягти спати — ось справжній регіональний гуманізм і відповідальність...
- У них був мільйон на вулиці, а вони все просрали! - встановив діагноз рафінований інтелегент під Солом'янською РДА кілька днів тому. На мої запитання — на скільки дивізій, полків і батальйонів був поділений мільйон, як були оснащені підрозділи, чи взагалі знав хтось ввечері 30-го листопада хоча б приблизну кількість мітингарів 1-го грудня, - відповіді отримати не вдалось, бо декламатор (співрозмовником назвати важко) знав головну відповідь:
- Треба було брати владу, а вони все просрали!
Штурмувати Солом'янську РДА чолов'яга не став, не зважаючи на нечисельність міліціянтіів у очеплені. Опозиція підступно не надала йому дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч підкріплення...
Апофеозом войовничого теоретизування, як на мене, став текст досить відомого живописця з Одеси у фейсбуці. Вражений падінням статуї Леніна, він, вочевидь, бігцем переглянув конспекти лекцій з історії КПСС і відкрив нам очі, як треба було робити: захопити зненацька, йти у наступ, йти до кінця — короче, опозиція у нас ніяка, автор розумніший за всіх.
Треба було затоптати! Нас був мільйон!
У 1879, під час зулусько-англійської війни, трапився бій за невеличкий форт Роркс-Дріфт. Більше чотирьох тисяч зулусів атакували форт, який обороняли 139 британців (з яких 34 були пацієнтами шпиталю). Після десятигодинного штурму зулуси відійшли, залишивши близько 400 загиблих. У англійців загинуло 15 солдатів, 10 були поранено. Наводжу саме цей приклад, бо трапився він не так і давно і добре задокументований — в історіях про триста спартанців чи останню битву королеви Боудіки важко відокремити правду від вигадки.
Краще технічне оснащення і організація здатні знівелювати чисельну перевагу супротивника. Леніну у 1917 вдалось з відносно невеличким загоном більшовиків здійснити не революцію, а переворот — але підготовка тривала півроку, і перша спроба у липні закінчилась кривавою поразкою. Поки Ленін у шалаші писав теоретичні статті, соратники готували збройний заколот. Коаліційний Тимчасовий уряд Росії все не міг вирішити — застосувати репресії проти більшовиків, чи це буде недемократично.
Пшонка і Захарченко ще не народились...
Чи довго би існував “військово-революційний комітет” у сучасній Україні?
Наша ситуація нагадує події майже сторічної давнини з точністю до навпаки. “Партія нового типу”, застосовуючи нелегальні озброєні загони не бореться за владу, а намагається її утримати, а українське суспільство нагадує тодішній уряд Росії — розмаїття поглядів і думок, відсутність одностайності у принятті і виконанні рішень.
І купа знавців, які знають як треба робити, а ще краще — як треба було робити.
Мені не привелось зустріти жодного теоретика у ніч 11-те грудня на Інститутській. Там кожен знав, що треба робити: виконувати команди і тримати удари. І опозиційні депутати були поруч з нами, нехтуючи вказівкою їздити на таксі і пояснювати таксистам що то є - Євросоюз.
Стратегів рідко зустрінеш біля барикад Майдану навіть коли загрози немає.
Замість принести пляшку води, пару теплих шкарпеток, наклеїти листівку біля під'їзду, та просто вийти на Хрещатик на кілька годин - вони детально розбирають відсутність програми дій, недоліки проголошеної програми дій, причини невиконання недосконалоїї програми дій. Оголошують жовті картки лідерам Майдану і смакують конспірологічні теорії звірячої поведінки владного угрупування.
Інтернет розносить їх геніальні висновки і поради.
Нас був мільйон! Треьа було!..
На Запорозьку Січі, з якою зараз часто порівнюють Майдан, вільним був прийти кожен бажаючий, і піти з Січі міг кожен. Але під час військових походів гетьман або кошовий отаман мав владу над військом практично необмежену — аж до покарання смертю.
Накази не обговорювались — виконувались. Наскільки вдалим було керівництво, кош вирішував після повернення з війни.
Блискучі перемоги і прикрі поразки тих, хто боровся за волю, навіки лишились в історії.
Мудрі теорії тих, хто вирішив перечекати лихі часи на тихих хуторах, нікому не відомі — завдяки високим цінам на папер і гусяче пір'я і відсутності комп'ютерів і інтернету.
Може, воно і на краще.