понеділок, 4 серпня 2014 р.

Поки Яценюк працює

Тиждень, що минув, запам'ятався дружнім хором “Яценюк, іди працюй!”. Давно Україна не бачила такої одностайної підтримки прем'єра усіма політиками - від Кошулинського до Герман та Ляшко.
На цьому тлі дещо загубились заяви діячів другого ряду, не менш впливових і більш анекдотичних. От, приміром, пройшла повз ЗМІ  заява найуспішнішого Діда Мороза в історії людства, більш відомого як “народный губернатор Донбасса” і загальновідомого як терорист міжнародного масштабу, Павла Губарєва. Що хотіла сказати ця особа в своєму “обращении… направленном на обращение...” http://novorus.info/news/video/26106-pavel-gubarev-obraschenie-k-obse.html достеменно невідомо, бо Павєл виголосив його мовою, яку чомусь вважає англійською; наразі розшифровано лише декілька фрагментів. Можливо, він хотів показати інтелектуальну перевагу ДНР над Україною - мовляв, у вас англійську знає Президент, Прем'єр, та кілька міністрів, а у нас кожен губернатор шпрехає. Можливо,  Губарєв має надію з часом повернутись до своєї основної професії, та підробляти ще й Санта Клаусом. Із знанням англійською Павєл має більше шансів опинитись в українській ВТК для засуджених іноземців - достатньо буде під час арешту вигукувати “Ай ем сітізен ов діпіер!!!” і вимагати консула. А як відомо, де іноземці, там Різдво і бабло. Якби Губарєв сподівався на інший розвиток подій, він би виголосив свою промову кубинською, північнокорейською або аргентинською. Маємо визнати наявність у Павла неабиякого стратегічного мислення і ораторського хисту і дивуватись, як такий достойник досі не призначений на більш високу посаду в Лугандоні - щонайменше, на Снігуроньку… тобто, міністра закордонних справ. Так потужно розкрити світу очі на злочини київської хунти досі вдавалось хіба що Чуркіну. Ну, “надежды юношей питают”. Що й казати, війська антинародного режиму дійсно безжально трощать тих мирних громадян Лугандону, які завели звичку зберігати бюлетені травневого “референдуму” у стволах автоматів, мінометів, “Градів” і соплах ракетних двигунів “Буків”. Мало того, київська влада вирішила збільшити чисельність карателів, що не могло не стурбувати тих, хто чув і чує “голос Юго-Востока” по цій бік фронту. Зокрема, двічі віце-прем'єра, двічі кандидата у президенти, послідовно трудового, сильного, регіонального, знову сильного українця (двічі сильного!), але завжди комсомольця - товариша Тігіпка. Пофестиваливши в Одесі, Сергій Леонідович почав важкий шлях повернення до реальності, але навіть не встиг порадіти провалу некомпетентного та безвідповідального уряду http://tigipko.com, як отримав кілька неприємних новин від антинародної влади... По-перше, стало відомо, що вибори таки відбудуться у цьому році. По-друге, з'ясувалось, що уряд чи то переотримав вотум довіри, чи то отримав вотум передовіри, чи то не отримав вотум недовіри - у будь-якому разі державницькі таланти колишнього заввідділом пропаганди та агітації одного “Юго-Восточного” обкому ЛКСМУ виявились не потрібними.
І, схоже, хтось в родині Тігіпко, отримав повістку до військкомату.
Сергій Леонідович вибухнув (у Фейсбуці, а ви що подумали?) запальним протестом проти “мобілізації за правилами лотереї”. Конкретних імен та прикладів нардеп, вихований на героїчних образах комсомольців-підпільників, не навів. Правила конспірації комсомольці всмоктують з молоком партії, тобто, матері - з лютого Тігіпко мовчить про прізвище героя-регіонала, якому жидобандерівці приставляли ножа до горла, та вимагали зректися членства у найпрогресивнішій і найдемократичнішій  партії з часів ВКП(б). Мовчить Сергій Леонідович і про цього невідомого героя, і про тих, хто його самого змусив поступитися непохитними принципами демократичного централізму та відданості ідеалам, припинити будівництво нової країни стабільності і реформ, і залишити лави партії одного району. Тож, кому саме не тому надіслали лист з військкомату, невідомо, але Тігіпко, як справжній проффесіонал, одразу заявив: так мобілізувати не можна! Мобілізував студентів у будзагони, мобілізував гроші у свої банки, мобілізував держбюджет для своїх підприємств, мобілізував електорат для Януковича - а мобілізацію до війська рідної країни не підтримую! Нічого особистого, тільки бізнес принципи. Ну, і надія, що той, хто треба, не забуде.
Втім, є в Верховні Раді є й такі, кого більше турбує не мобілізація, а демобілізація. От Героя України та кавалера Ордену Дружби Російської Федерації Литвина, схоже, турбує демобілізація рідного брата, Голови  Держприкордонслужби. Мало для кого є секретом, що останні п'ять місяців генерал армії Микола Литвин лишається на посаді лише завдяки брату-нардепу, якого хвилями лютневого шторму прибило до лав коаліції. Голосувати як треба заради кар'єри брата - один з принципів Литвина з часу приходу у парламент у 2002 році. Треба за нову Конституцію - голосує за нову, треба за стару - аякже, стара значно краща, треба йти до НАТО - нема питань, не треба йти - жодних компромісів, проти двома руками. Нічого особистого, суто братня люблв. Ще один принцип Литвина - “де працюєш, там і крадеш”.  Але, схоже, щось пішло не так, “бо попередня злочинна влада обікрала країну, але разом з тим щось перепадало і людям. Виходить, що нові крадуть все, оскільки нічого не перепадає людям”.  http://glavcom.ua/articles/21266.html Лише доктор історичних наук, академік і віце-президент Національної Академії наук міг видати таку вичерпну дефініцію, так лаконічно і всебічно характеризувати всі сторони українського суспільно-політично-економічного буття на початку третього тисячоліття. Що робив Литвин у попередній владі особливо розповідати не треба - достатньо сказати “Харківські угоди” або “Закон про язикі”. Отож, крав, а кому і що давав - мабуть, розкаже колись слідчим. А зараз Литвин є членом влади нової, але чомусь перестав хоч щось давати людям. Часи прийшли важкі, незабаром за комуналку в Кончі-Заспі доведеться самому платити, а звідки у людини, що все життя працює державним чиновником, такі гроші? А пролетить на виборах повз парламент - пенсії на адвокатів не вистачить, бо пригадають всі і все. От і просякнуте тихим сумом усе інтерв'ю, і слабка примара надії час від часу вигулькує між слів -  може, країні ще потрібен Литвин?

Ну, хіба що в ролі Санта Клауса - роздати на подарунки те що вкрав, а людям не перепало.