Погана позиція у битві - ще не програш у війні

У грудні минулого року я показував Майдан давньому другу, який заїхав на день у Київ по справах. Розказував про події ночі 11-го грудня - вони здавались позамежним насильством і, одночасно, вершиною героїзму українців.

На прощання друг, колишній військовий, обережно підшуковуючи слова, сказав, - Погана позиція. Ви у ямі, вони нагорі. Барикади знищать за годину. Дуже погана позиція.

Навіть мені, людині не військовій, було зрозуміло, наскільки вразливий Майдан. Без єдиного командування. Без зброї. Без надії на пряму допогу США та ЄС. Сильний лише духом і гідністю.  

Майдан вистояв. Відбив навали. Перейшов у безглузду, самовбивчу атаку, і переміг Януковича.

Я згадав цю розмову, прочитавши про висновок генералів НАТО про те, що Україна вже програла війну. "Порошенку диктують, де його армія може рухатися, а де ні.  З військової точки зору це називається поразка",  - сказав генерал НАТО. http://dt.ua/POLITICS/u-nato-podiyi-v-ukrayini-vvazhayut-vzhe-progranoyu-viynoyu-der-spiegel-149976_.html

Так, це правда. З військової точки зору поразка трапилась ще у березні цього року. Вже тоді було зрозуміло, що Росія буде роздмухувати пожежу на Сході та Півдні України, надавати гроші та зброю місцевим терористам, а як не вистачатиме місцевих - надішле своїх, а якщо легкої зброї виявиться замало - надішле важку, і так далі - аж до введення власних військ.

З військової точки зору, ми мусили визнати поразку і підписати капітуляцію ще на початку весни. У нас і тоді, і зараз погана позиція. Дуже погана.

Але, у війні цивілізацій, позиція Путіна набагато гірша. У нього не залишилось ходів - хіба що почати ядерну війну.

У цивілізованого світу набагато більше можливостей.

Ми можемо закидати на адресу Європи і США безліч претензій. Ми можемо обурюватись позицією Угорщини, Чехії та Словаччини. Але маємо визнати, що зараз ми спокутуємо провину наших прадідів, дідів і батьків. Це вони входили у Будапешт у 1956, Братіславу та Прагу у 1968 на танках. Що ми можемо згадати на їх виправдання? Чим ми можемо виправдати себе - які обирали президентами комуністів Кравчука, Кучму, і, злякавшись свого ж лібералізму, після Ющенка обрали президентом відвертого кримінальникка Януковича? Скільки нас було під Верховною Радою, коли Литвин, ховаючи обличчя від яєць парасольками, здавав Крим - адже саме тоді, у квітні 2010, а не у лютому 2014 Крим був зданий? Тисяч із десять. А у день, коли Україна підписала капітуляцію Путіну, проголосувавши позаблоковий статус? Нікого.

Протягом останніх чотирьох сторіч українські очільники - за рідкими виключеннями - вперто тягли країну до Московії, керуючись насамперед інтересами власних гаманців. Від кошових отаманів Запорізької Січі до президентів - в обмін на соболине хутро і дешевий газ. Заради московських багнетів, аби підперти хиткий трон.

Будемо відверті, цей курс підтримувала більшість посполитих.

Чи давно ми зрозуміли, що у США немає цілі потруїти нас Біг-Маками? Що поляки не мають на меті купити у Крижополі все задешево і продати в Кракові втричі дорожче? Що у італійців немає завдання знищити донецький завод холодильників? Що австрійський банк прийшов в Україну просто заробляти гроші, а не вивозити український чорнозем мішками?

Скільки днів минуло відтоді, як більшість нас зрозуміла, що у НАТО нам буде безпечніше?

Тим не менш, ми з чистою совістю, закидаємо нашим, як виявилось, природнім союзникам затягування з відкриттям “другого фронту”. Країнам, які ми раптово призначили - не питаючи їх згоди - своїми союзниками у березні цього року, опинившись віч-на-віч з Путіним.

Насправді, другий фронт був відкритий цивілізованим світом ще тоді, і на ньому Путіну диктують, куди він може рухатись. І шляхів йому лишили лише два - або у безодню, або геть від України. І методи використовують ті, які застосовували проти Брежнева-Андропова-Черненка під час холодної війни - знищення економіки.

Економічна криза Росії поглиблюється, як це не приховує Путін. Облишимо макроекономіку спеціалістам. Днями пнаштовхнувся на анекдотичну, здавалось, новину. Тренеру російської збірної з футболу Фабіо Капелло три місяці не можуть заплатити жалюгідні три мільйони доларів зарплатні. http://www.kommersant.ru/doc/2563764 Не платять особистому другу Берлусконі, який є особистим другом Путіна.

Пам’ятаю, наприкінці совка центральне телебачення не могло знайти сорок тисяч доларів на трансляцію гри збірної СССР...

Росія вже виснажена економічно. У Путіна лишилась сама пропаганда. Нещодавня заява про неймовірну військову потугу, про нові озброєння, які от-от створять, до того майже безкоштовно, нагадують чи то геббельсівську маячню про диво-зброю, чи белькотіння Горбачова про “асиметричну відповідь” на Стратегичну оборонну ініціативу Рейгана. За три роки СССР фактично капітулював у холодній війні, ще за три роки - зник з мап.

Але плин часу пришвидчився. Московську олімпіаду від розстрілу південнокорейського Боінга відділяє три роки. Сочинську від розстрілу Боінга малазійського - п’ять місяців.

Від початку війни в Афганістані до розпаду СССР пройшло дванадцять років.

Скільки лишилось Росії?

Тим менше, чим заповзятіше ми будем утримувати нашу, хай і погану, позицію.

Час для наступу скоро настане.