суботу, 11 жовтня 2014 р.

Чи є у Гелетея хвацький кінь і хто такий Henry Lewis Stimson?

Чапаев: К примеру, идет отряд походным порядком, где должен быть командир? Впереди на лихом коне!
Показался противник, открыл орудийный огонь, где должен быть командир? Опять, впереди, потому как по одному человеку из орудий палить не станут.
Теперь противник открыл пулеметный огонь, где должен быть командир?...
Тут! Соображать надо, где им тебя ухлопать легче… Иначе без командира и солдатам крышка!... Противник пошел в атаку, где должен быть командир?
Фурманов: Быть впереди!
Чапаев: Нет, командир должен перейти в тыл своего отряда, и из какого — нибудь возвышенного места наблюдать все картину боя, иначе отряд могут обойти с фланга! Теперь! Решительными действиями отряда и его командира противник отброшен и обращен в бегство. Где должен быть командир?
Опять же, должен быть командир впереди, на лихом коне и первым ворваться в город!
“Чапаєв”, Киностудия Ленфильм, СССР,  1934  


Молодим українцям цей текст навряд чи відомий - крім фанатів рашатіві, звичайно; той хто мав сумнівне щастя пожити за совка років хоч п’ятнадцять, повинні пам’ятати цей діалог.
Генерал-полковник Гелетей пам’ятає напевно. Можливо, кадри талановитої кінострічки (обов’язкову компартійність залишимо поза дужками) надто глибоко врізались у пам’ять нашого міністра оборони, і він вважає що його найперший посадовий обов’язок - керувати загоном. У форматі Чапаєва. Попереду, на хвацькому коні.
Оскільки талановитих стрічок про міністрів оборони СССР у спадщину не залишило.
Багато хто досить легко пригадає, що генерал Ейзнхауер був Верховним головнокомандуючим експедеційними силами США під час Другої Світової війни. Мало хто назве його безпосереднього керівника - начальника штабу армії США генерала Маршала. Разом з генералом Макартуром - головнокомандуючим союзних військ на Тихоокеанському театрі військових дій, адміралом Німіцем - головнокомандуючим Тихоокеанського флоту США, адміралом Інгерсолом - головнокомандуючим Атлантичним флотом США вони планували і здійснювали військові операції від Китаю на заході до Франції на сході, від Австралії на півдні до Норвегії на півночі.
А хто організовував забезпечення сухопутної армії - однієї з частин цієї велетенської військової машини? Хто збільшив армію США з майже 200 тисяч влітку 1939 до 1 мільйона 300 тисяч влітку 1941 - і до 10 мільйонів солдатів у 1945? Непогано навчених, добре екіпірованих, чудово озброєних вояків.
Військовий міністр США з 1940 до 1945, Генрі Льюіс Стімсон. Полковник у часи Першої Світової, але у принципі - цілком цивільна людина.
Серед багатьох справ він ще й створення атомної зброї організував.
В мемуарах генерала армії Ейзенхауера чи щоденниках чотирьохзіркового генерала Паттона (що, здається, відповідає нашому генерал-полковнику) рідко зустрінеш скарги на недбале постачаггя набоїв, гвинтівок, обмундирування, продовольства, палива - всього того, що споживає армія. Генерали планували військові операції. Міністр оборони забезпечував необхідне.
Звітував Президенту Рузвельту, сперечався з конгресменами і сенаторами, пояснював журналістам - і жодного разу не побував на фронті.
Військовий міністр Великої Британії, союзника США і СССР у Другій Світовій війні, за сумісництвом - прем’єр-міністр, Вінстон Черчиль, фронт кілька разів відувідував, що дуже подобалось солдатам, але зовсім не тішило їх командирів. Бо завдавало додаткових клопотів і заважало керуванню військами. (Ефект таких візитів є відомим багатьом керівникам цивільних підприємств: тиждень-два готуємось до візиту власника/інвестора/кредитора/депутата - потім тиждень ліквідуємо наслідки підготовки і повертаємо підприємство до нормального робочого стану.) Експресивний Черчиль заради участі у найбільшій в історії десантній операції - висадці союзників у Нормандії - ладен був записатись волонтером на десантний корабель. Зупинив його лист короля Георга V, який витончено нагадав патріоту про обов’язок кожного британця захищати країну там, де він може це робити найкраще.
Чи не на часі Президенту Порошенко написати міністру оборони України Гелетею схожого листа? Чи просто запропонувати уважно прочитати посадову інструкцію?
Було б непогано порадити перечитати і спогади генералів Ейзенхауера та Паттона, які журналістів не полюбляли, але (під час війни!) давали прес-конференції, виплескуючи свої емоції стосовно недоречних, дурнуватих, безглуздих, провокаційних питань на сторінках щоденників, друкувати які не планували. І не збирали прес-конференції комдивів та командармів для розлогих доповідей про розум, честь, совість і неперевершений військовий талант безпосереднього керівника.
Генерал Паттон, хоробрий і рішучий воїн, що отримував зірки на погони і ордени на груди за справжні бойові заслуги, лайливий грубіян і дбайливий командир, зневажав цивільних, ненавидів журналістів, але навіть у своїх щоденниках (редагуванню яких завадила раптова смерть) не заперечував права свого народу через ЗМІ дізнаватись правди.
І на питання в обличчя відповідав сам, не ховаючись за прес-офіцерів.
Якщо генерал-полковнику Гелетею журналісти заважають вриватись у звільнені міста і одночасно організовувати забезпечення української армії, то, можливо, варто дати йому хвацького коня і шаблю, а на посаду міністра оборони призначити вправного адміністратора, який не мріє ані про великі зірки на плечах, ані про зростання особистих статків під час роботи на державу.

Людину, прізвище якого буде важко одразу згадати через років сорок.

Немає коментарів:

Дописати коментар