субота, 13 грудня 2014 р.

Чого не знає полковник Гриценко

Пішовши на депутатську та партійну пенсії Анатолій Гриценко не припинив відкривати нам очі на те, що всі навколо дурні та зрадники.

Останній за (часом) його виступ у фейсбуці стосується боягузливої позиції Порошенка, а як взірець полковник наводить нещодавні слова Беньяміна Натаньягу "Меня не беспокоит жесткая реакция российского МИДа" [на знищення ізраїльською авіацією на території Сирії поставлених туди Росією зенітно-ракетних комплексів і складів з боєприпасами]." (Цитує Гриценко російською чомусь).
Зрозуміло, у порівнянні з ізраїльским прем'єром всі наші урядовці виглядають жалюгідними боягузами. 
Що ж, віддамо належне мужності та професіоналізму армії Ізраїлю та привітаємо з черговою успішною операцією. Але візьмемо до уваги, що стан справ у нас дещо відрізняється.
По-перше,  досвідчена і чудово озброєна армія Ізраїлю значно переважає деморалізовану сирійську, яка останні роки переважно (і не дуже успішно) воює з власним народом. Здатність використовувати сучасне озброєння у арабів завжди була на низькому рівні. Так, і військові мемуари, і розповіді викладачів військової кафедри КПІ, беззаперечно свідчать, що систему ППО Єгипту вдалось налагодити лише відправивши у 1970р совєцькі ракетно-зенітні частини. Натомість, ми поступаємось Росії і технічно, і у рівні військової майстерності. Кому, як не Гриценко знати, що зброя нашої армії - це кінець 1980-х років. Що бойового досвіду у нашої армії - дев'ять місяців. Що моральний дух наших військових дещо перебільшений. 
По-друге, не треба вважати Ізраїль ідеалістом, якому начхати на весь світ. Політики та військові цієї країни ретельно зважують всі обставини, перш ніж вдарити. Раджу почитати військові мемуари про арабо-ізраїльскі війни. У 1956, під час Суецької кризи, інколи бойові завдання навіть батальйонам ставились з урахуванням часу, що залишився до початку засідання Генеральної асамблеї ООН, бо Ізраїль всерйоз побоювався міжнародної ізоляції. Тому вони ніяк не рознесуть вщент терористичне кубло у секторі Газа, бо знають, як на це відреагує ЄС (у цьому питанні я ЄС аж ніяк не підтримую). Інша справа Сирія, яка вже давно є країною-ізгоєм. Навіть обурюватись, крім Росії, нема кому, а крім обурення МІДу Москва Дамаску і допомогти нічим особливо неспроможна - бо відстань між Тартусом (сирійський порт) та Новоросійськом, м'яко кажучи, дещо більша, ніж між Ростовом-на-Дону та Донецьком. 
Між іншим, нещодавно Ізраїль заборонив постачати безпілотники Україні - боявся роздратувати Росію. Але Москва у грудні виглядає значно слабшою, ніж у вересні.
І вмінню точно оцінювати стан ворога дійсно варто навчитись всім, зокрема і невизнаним військово-політичним геніям фейсбуку.