Пішовши на депутатську та партійну пенсії Анатолій Гриценко не припинив відкривати нам очі на те, що всі навколо дурні та зрадники.
Останній за (часом) його виступ у фейсбуці стосується боягузливої позиції Порошенка, а як взірець полковник наводить нещодавні слова Беньяміна Натаньягу "Меня не беспокоит жесткая реакция российского МИДа" [на знищення ізраїльською авіацією на території Сирії поставлених туди Росією зенітно-ракетних комплексів і складів з боєприпасами]." (Цитує Гриценко російською чомусь).
Зрозуміло, у порівнянні з ізраїльским прем'єром всі наші урядовці виглядають жалюгідними боягузами.
Що ж, віддамо належне мужності та професіоналізму армії Ізраїлю та привітаємо з черговою успішною операцією. Але візьмемо до уваги, що стан справ у нас дещо відрізняється.
По-перше, досвідчена і чудово озброєна армія Ізраїлю значно переважає деморалізовану сирійську, яка останні роки переважно (і не дуже успішно) воює з власним народом. Здатність використовувати сучасне озброєння у арабів завжди була на низькому рівні. Так, і військові мемуари, і розповіді викладачів військової кафедри КПІ, беззаперечно свідчать, що систему ППО Єгипту вдалось налагодити лише відправивши у 1970р совєцькі ракетно-зенітні частини. Натомість, ми поступаємось Росії і технічно, і у рівні військової майстерності. Кому, як не Гриценко знати, що зброя нашої армії - це кінець 1980-х років. Що бойового досвіду у нашої армії - дев'ять місяців. Що моральний дух наших військових дещо перебільшений.
По-друге, не треба вважати Ізраїль ідеалістом, якому начхати на весь світ. Політики та військові цієї країни ретельно зважують всі обставини, перш ніж вдарити. Раджу почитати військові мемуари про арабо-ізраїльскі війни. У 1956, під час Суецької кризи, інколи бойові завдання навіть батальйонам ставились з урахуванням часу, що залишився до початку засідання Генеральної асамблеї ООН, бо Ізраїль всерйоз побоювався міжнародної ізоляції. Тому вони ніяк не рознесуть вщент терористичне кубло у секторі Газа, бо знають, як на це відреагує ЄС (у цьому питанні я ЄС аж ніяк не підтримую). Інша справа Сирія, яка вже давно є країною-ізгоєм. Навіть обурюватись, крім Росії, нема кому, а крім обурення МІДу Москва Дамаску і допомогти нічим особливо неспроможна - бо відстань між Тартусом (сирійський порт) та Новоросійськом, м'яко кажучи, дещо більша, ніж між Ростовом-на-Дону та Донецьком.
Між іншим, нещодавно Ізраїль заборонив постачати безпілотники Україні - боявся роздратувати Росію. Але Москва у грудні виглядає значно слабшою, ніж у вересні.
І вмінню точно оцінювати стан ворога дійсно варто навчитись всім, зокрема і невизнаним військово-політичним геніям фейсбуку.
Немає коментарів:
Дописати коментар