середа, 21 жовтня 2015 р.

Про вічний комплекс меншовартості українців

Гаряча дискусія - чи стріляли російські снайпери на Майдані, чи на Майдані стріляли тільки російські снайпери?
Знову наше вічне прокляття. Комплекс української меншовартості.
Нам страшно визнати, що Небесну Сотню вбивали українці.
Я не про національність, я про громадянство.
Ми боїмось сказати собі, що серед нас багато тих, хто здатен вбити людину з іншими переконаннями.
Ми усюди шукаємо руку Кремля.

О, які ми духовні, освічені, інтелігентні, непідкупні та законослухняні без російських агентів!

О, якою прекрасною була б наша Україна, якби не кляті москалі!

пʼятниця, 16 жовтня 2015 р.

Що саме можуть США у енергетиці. І чому.

“Они хочут свою образованность показать и всегда говорят о непонятном”
(А.П.Чехов)

Мені вчений сусід листа написав
http://blogs.ukrinform.com/blog/myhaylo-bublyk/i-znovu-pro-kavitator-i-voden-iz-stichnyh-vod-chomu-amerykanci-mozhut-my-ni.
У рамках серйозної, професійної дискусії про енергетичні проблеми України. Початок тут, моя відповідь тут. Високим штилем, просто як у незабутні дні трохи хуліганської молодості: А ти с какого района? А хто ти вабщє такой?! Да ти Гапочку знаєш?!!
І на хімтеху КПІ, і в Інституті фізичної хімії АН УССР, під час наукових дискусій студенти, аспіранти, доктора і академіки зазвичай користувались логікою, формулами і результатами експериментів, а не науковими титулами. За чверть сторіччя роботи у хімічній промисловості лише одного разу довелось опинитися в ситуації “я начальник — ти дурак”; втім, завод добудовували та запускали все-таки без цього розумника.
Але у цій дискусії навички інженера-хіміка, схоже, не актуальні. Ось, наприклад, і англійське “cell” уже треба перекладати не “комірка” (якщо йдеться про хімію) або “клітина” (якщо про біологію), а “осередок” (як про партійну діяльність). “Електрохімічний троцькистський осередок”, “мейоз правоцентристського осередку”...
Втім, рівень, на який п.Бублик підняв дискусію, допоміг швидко збагнути, “чому американці можуть”. Просто вони англійську знають краще, і не витрачають час на свіжий, від серпня 2012 року, переклад новини на “общєпонятний язик” (на якому “cell” це таки “ячєйка”), а читають одразу першоджерело на сайті Університету штату Орегон http://oregonstate.edu/ua/ncs/archives/2012/aug/major-advance-made-generating-electricity-wastewater. А зацікавившись, можуть безперешкодно дізнатись про наукові праці професорки Hong Liu з розробки мікробіологічних топливних комірок, які виробляють електрику перетравлюючи органічні речовини, і що на створення пілотної установки у лютому 2015 року професорка отримала грант аж 225000$ http://mbi-online.org/newest-mbi-tenant-waste2watergy-receives-225k-nsf-grant (бюджет Університету штату Орегон у 2014-15 навчальному році близько 1 млрд. $). Відзначать, що однією з переваг технології є те, що її застосування дозволяє уникнути утворення сірководню (!) та метану. Не залишать поза увагою і той факт, що про генерування електрики мікроорганізмами відомо вже більше ста років, і що результати за останні п'ять років є “promise”, тобто обнадійливі, хоча “The generated power in MFC is still too low”, тобто, току мікробіологічні топливні комірки поки дають малувато http://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S1110016815000484. Схоже, американці реалістично оцінюють власні наукові досягнення, і розуміють, що до втілення у промисловість ще довгий шлях.
Яким чином ці дослідження, опубліковані у загальнодоступних наукових виданнях, результати яких може перевірити, підтвердити чи спростувати власними експериментами будь-хто, будь-де, підтверджують слова вченого сусіда “Кавітатор якимось чином змушує воду...” чи правдивість заяви пана Левандовського (http://uapatents.com/2-19385-ustatkuvannya-dlya-generuvannya-vodnyu.html) “при створенні відповідних сприятливих умов для роботи субстрату можливо виробництво 2500 тонн сірководню, або 147 тонн водню на рік при об'ємі камери біореактора 1м3”?
“Якимось чином...”, “бачив на власні очі – по приладах”, “за сприятливих умов... можливо...”
Потужні аргументи. Як і ККД дизельного двигуна часів Другої Світової війни у відношенні до матеріального балансу біохімічної реакції.
А що саме, маючи беззаперечні успіхи у розвитку біоенергетики, і розвиваючи “шаленими темпами” водневу енергетику, змогли у США? https://en.wikipedia.org/wiki/Energy_in_the_United_States
Напрочуд знайома картина: перша трійка - це вугілля, натуральний газ, атомна енергія. Доля відновлювальних джерел у загальному виробництві енергії — 12.69%, а біомаси — 0,51%.
Що у японців https://en.wikipedia.org/wiki/Energy_in_Japan, які спочатку у американців скопіювали все, що можливо, а коли не лишилось що копіювати — винайшли самі? Вітер, сонце, геотермальні води і біомаса разом дають 1%, гідроенергетика — 4%, все інше — вугілля, нафта, газ, атомна енергія. І в США, і в Японії біомасу поки що або просто спалюють, або газифікують і спалюють, або переробляють у біопаливо і спалюють.
На сайті Міністерства енергетики США, у розділі, присвяченому енергоефективності та відновлюваним джерелам енергії http://energy.gov/eere/office-energy-efficiency-renewable-energy те саме — сонце, вітер, переробка біомаси, утеплення будинків, світлодіодні лампи... І жодної згадки про кавітатори та сірководень з печер....
І проти 300 тисяч миль трубопроводів для натурального газу в США - близько 700 миль газогонів для водню. Це з урахуванням першого водневого газопроводу, довжиною 150 миль, побудованого у 1938 році.http://www.afdc.energy.gov/fuels/hydrogen_production.html Чому? Бо воднева енергетика наразі набагато більш витратна, ніж традиційна.
Американці можуть, бо рахують гроші, і по експертизу звертаються до фахівців.
Хрестоматійною, як на мене, є історія “відкриття” “холодного термоядерного синтезу” Флейшманом (Fleischmann) та Понсом (Pons ) наприкінці 1980-х. https://en.wikipedia.org/wiki/Cold_fusion На відміну від самопроголошеного “вченого сусіда”, обидва були відомими і авторитетними науковцями, але не у галузі ядерної фізики. Про свої експерименти розповідали вичерпно і точно - “Якимось чином...”“За сприятливих умов... можливо...”. Американські вчені менш ніж за рік розібралась з фейком. Характерно, що остаточний вирок експертів-науковців проголосила газета “Нью Йорк Таймс”, а не наукове видання (беріть приклад, “Укрінформ” - президія Академії наук за квартал від редакції, а за два квартали - цілий Київський університет; втім і п.Бублик з чернетками своїх статей міг би завітати ДНДІ “Хімтехнологія” у Сіверодонецьку). Після чого державні установи і університети США на цю тему розмовляють хіба що жартома.
І не треба про змову нафтових олігархів. У наступні років п'ятнадцять ті, хто вірить у диво — або погано володіє англійською? - вгатили у “холодний термояд” близько сотні мільйонів доларів. Лише “Toyota Motor Corporation” викинула на вітер сорок мільйонів. І всі отримали результат, про який “Нью Йорк Таймс” попередила ще у 1989 році.
Хоча, ця історія має надихати п.Бубліка і його героїв на нові “наукові звершення” — у світі ще трапляються диваки, готові за гарну казку віддячити купою грошей.
Головне, треба їм “образованность свою показать...”

P.S. Цей текст "Укрінформ" навіть у мій блог поставити не ризикнув. Бублики рулять...