Традиція...

Сьогодні вранці я згадав, що саме під керівництвом Фоменка років двадцять тому "Динамо" порвало у Києві "Барселону" 3:1.
Ми були щасливі два тижні.
"Динамо" поїхало до столиці Каталонії, і продуло. Ребров  забив перший, а потім нам накидали чотири.
Я нікому про це не казав сьогодні.
Хоча, мої спогади навряд чи впливають на результати тих, за кого я вболіваю.

Кілька вечірніх думок

Звичний вечірній маршрут додому довелось троха змінити.
На вимощеній доріжці, яка щовечора допомагає трохи скоротити дорогу, дебелий юнак справляв малу потребу. Його менш кремезний товариш тримав пляшки с пивом - аби не забруднились, стоячи на грунті.
Гігієна - то наше всьо...
Дебелий радісно іржав - можливо, від насолоди. Скоріш, аби попередити жінок та дітей (пів на восьму вечора, люду на вулиці багато) про наближення до чогось...
Справа для цього закутка не дуже дивна, все ж таки вже чотири квартали від ЦВК, опорний пункт ментури аж навскоси через дорогу, а крамничка типу МАФ прямо біля зупинки... Спокійне місце... Але зазвичай дядьки (жінок не бачив жодного разу) відходять подалі від тропи, у кущі. Хоча які там зараз кущі - листопад...
Першою рухом було викликати міліцію. Ну мають же вони хоч інколи займатися тим, чим мають займатися! Тай мусора теє... Сьогодні зранку берегли Герегу та Попова від киян - від мене, серед інших, також. Було нас там, правду кажучи... Но мусора ж були усі... Втомилися... Відпочивають... А тут підриватись, якихось сцикунів ловити...
Та й здати пацанів ментам... Якось не по пацанські
Другим рухом було йти бити пику. Я ж чоловік! А тут неподобство! Дружина поруч, жінки з дітьми з садочків-шкіл повертаються! Але їх двоє... Загальна вага більше моєї щонайменше вдвічі, загальний вік менше відсотків на 20... І боксом я ніколи не займався...
Третім рухом і був єдино правильний - троха обійдем.
Та і хлопці ж - вірогідністю 90% - проти партії з одного району. І з вірогідністю десь 66% - за вступ до Євросоюзу...
Та й усі ж спокійно обходять - тротуарів вистачає, а ліхтарі світять не дуже, можна і не помічати.
А прийшовши додому, почитати щось ліричне - особливо, написане у країні, від якої ми стрімко віддаляємось...

Вот человек какой-то мочится
В подъезде дома моего.
Ему, наверно, очень хочется,
Но мне-то, мне-то каково?

Нарушить плавное течение
Его естественной струи
Не позволяют убеждения
Гуманитарные мои.

Пройти спокойно мимо этого
Не в силах я, как патриот...
Что делать, кто бы посоветовал,
Но вновь безмолвствует народ.

http://www.irteniev.ru/verse.php3?id=00000151

Раптове свято

Голова київського осередку партії з одного регіону, колишній член КПСС, колишній працівник КГБ СССР (хоча, кажуть, колишніх гебістів не буває), український чиновник середньої ланки, Олександр Попов домовився за вихідний день для киян з головою тієї ж партії, чиновником вищої ланки, Ніколаєм Азаровим. З нагоди “освобождєнія Кієва от хвашістскіх окупантов” (з відпрацюванням дня відпочинку у найближчу суботу).

Обіцяно форсування Дніпра, концерти і салют. З огляду на осінню прохолоду, голого тіла буде небагато — почекаємо до травня. 

Зрозуміло, переможці мають право і можливість безупинно святкувати і веселитися, натомість переможені мають багато і наполегливо працювати.

На урочистості під'їдуть видатні антіхвашисти української сучасності — думаю, Азаров і Клюєв будуть обов'язково. Саме у колишній складовій націонал-соціалістичної Великої Німеччини їхні діти і родичі купують нерухомість і тримають гроші. За правом переможців. Приїдуть на броньованих мерседесах — аби наочно показати могутність колишньої складової соціалістичної (у ленінському варіанті) Російської імперії.

Підстаркуваті піонери, що не дограли у “Зарніцу”, продовжать цинічний танок на кістках мільйонів людей, що загинули у безглуздому смертельному двобої, розпочатому двома маніяками різних версій соціалізму.

Продовжать безглуздий танок переможців, який безупинно триває на телеканалах Фірташа, Пінчука, Ахмєтова, Коломойського, і інших, менш заможних і відомих. Там щоденно під геніальним керівництвом, малою кров'ю, могутнім ударом звільняють міста і села. Суворі, але справедливі, хлопці зі СМєрШу ловлять і безжально карають тих, що стріляють у спину, німецьких і американських шпигунів та їх прислужників...

Хоча, американці начебто були союзниками? Так німці деякий час теж були союзниками...

А тим часом на кордонах з матушкой-Росієй старші брати по зброї натягують колючий дріт, затримують вагони і фури з товарами, виробленими на заводах тих же Пінчука, Ахмєтова, Коломойського, і інших, менш заможних і відомих.

Відданості ідеалам Совєцкой Родіни замало для безперешкодного руху товарів і послуг.

Фірташа це поки не стосується — він везе з Росії газ за невеликі гроші. Поки що.

Може, раптова гульня з нагоди “визволеня Києва” поверне любов московських очільників до зрадників-хохлів? Так головний історик Росії уже кілька років тому відкрив, що націонал-соціалістичну Німеччину і без України перемогли б.

Чи може, це спроба нагадати знахабнілій у вимогах цивілізованого поводження Європі - звідки приходили навали гунів, аварів угрів, татар і безлічі інших?

Хто зна, що саме має на думці український чиновник середньої ланки, призначений керувати інертним і водночас непокірним Києвом. Звітувати перед мешканцями міста він не зобов'язаний.

До речі, якщо ви спробуєте дізнатись, хто займався повсякденним життям Києва під час німецької націонал-соціалістичної окупації, треба набирати у пошуку не “гауляйтер Києва” (вам накидає сотні посилань “гауляйтер Києва Олександр Попов”), а “бургомістр Києва”.

Але це інша історія.

До раптового свята вона жодного стосунку не має.

Діалектика...

Під час перебування на Донбасі дізнався, що опинився на авангарді рехворм. Заради цього варто не помічати нереформовані дороги - добре, хоч не покращені - і вийти живим з автобусу Луганськ-Маріуполь у Донецьку.
А гучні заяви про корупцію - адназначні інсінуації помаранчевих недобитків.
Пережити б завтра історичний візит...
Приїхати з Києва через Луганськ до Донецьку - і нарватися на те саме чмо...
Діалектика, бл...

Кияни обиратимуть голову. Але не у Києві.

Днями Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування скінчив титанічну працю. Голова комітету, християнський демократ Жванія (а ви вважали його регіоналом?) заніс величезну теку (може і не одну — сімдесят дев'ятьпроектів постанов, подань та пояснювальнихзаписок) Голові Верховної Ради, регіоналу Рибаку.

Суворо дотримуючись літери та духу закону, комітет пропонує українському парламенту призначити вибори міських голів майже у вісімдесяти нашої демократичної Батьківщини. Десь мер пішов сам, десь його повели у місця не дуже далекі, когось Господь покликав — а влада ж має бути безперервною! І народно обраною.

Кияни теж оберуть собі голову. Ті, які мешкають у селищі Киянка Єльчинського району Житомирської області. 

Бо Богу богово, а Цезарю цезареве. Невідомо як у Жванії складаються відносини з Богом, а от що потрібно нашому цезарю він знає точно. У даному випадку — що не потрібно. Пам'ятник Магдебурзькому праву у Києві потрібен, бо на його черговому за двісті років відкритті можуть файно позувати прем'єри і віце-прем'єри, і цезаревому оку приємно через ілюмінатор гвинтокрила помилуватись. А от саме право зараз не треба, ще не час, кияни (які у місті, а не у селищі) ще не дозріли.

Що з того, що у п'ятнадцятому сторіччі литовські князі вважали, що кияни здатні своїм розумом обирати розпорядника коштів міського бюджету — хто ті князі були? Католики, практично — члени НАТО. Де їм було збагнути особливості українського місцевого самоврядування - як відомо, “что русскому здорово, то немцу смерть”. І навпаки відповідно.

Вибори лише шкодять стабільності і, перепрошую, реформам. А за більш ніж річної відсутності у Києві голови влада у місті є стабільною, а головне — надійною. Хтось зауважить про брак легітимності - але хіба партія Януковича не набрала на парламентських виборах у Києві 10%? То хто, крім Попова може безкарно пилити київські гроші? Хіба не набрала Герега аж 32774 голоси під час тих самих виборів? Хіба це не свідчить про підтримку? Хіба не мешканці Києва у 2008 голосували за “Столичні реформи”, “Республіку Київ”, “Киян”, “Ініціативу”, “Відродження Києва”, “Демократичну партію України”, “Соціальну справедливість”, “Спортивний Київ”, “Сильну Україну”? Самі назви добряче протушкованих фракцій яскраво свідчать, що саме робить безсмертна Київрада VI-го скликання киянам — республіку, спорт, ініціативу, вибачаюсь, реформи і багацько інших приємних речей..

Хтось зауважить, що таких партій у підсумках київських виборів 2008 року не знайти — то що поганого, що люди усвідомили свої колишні помилки, рішуче відкинули помаранчеве минуле і влились у стрункі лави будівників регіоналізму? Треба дати людям можливість відпрацювати довіру!

Тим більше, програма партії видатного християнського демократа, а за сумісництвом голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, так і каже: “Людям насправді байдуже, яку партію представляє їх мер чи голова сільради. Головне, щоб вирішувалися їхні щоденні проблеми, сьогодні і зараз, а не в примарній перспективі.”

Прикро, що киянам дійсно байдуже. Навіть не зважаючи на те, що їх щоденні проблеми не вирішуються.