середа, 21 грудня 2011 р.

Брати Підрахуї


Депутат від ПР (судячи за номером 200 у виборчому списку, зайшов у будівлю на Грушевського нещодавно) п.Заблоцький обрахував для нас “Ціну економічної свободи” (http://www.unian.net/ukr/news/news-474388.html). Для читачів повідомив, що він є доктором філософських наук, кандидатом історичних наук, професором.
Досить дивно, що ціни в ПР обраховують спеціалісти суспільних наук, але якщо Надоша крутить стрілки годинника всієї країни, а маркшейдер повчає, що лопата є засобом процвітання, то все логічно.
Чим можу похвалитися — двічі вигравав українські студентські олімпіади з хімії та один раз факультетську математичну. Ще придумав три патенти, та є співавтором одного ДСТУ. Лист нью-йоркської академії наук із запрошенням стати її членом усього за 107 доларів США викинув у смітник років 15 тому, зараз жалкую.
Отже, “Втрати України від дії зони вільної торгівлі із Європою у перший рік складуть близько 130 млрд. грн”.
Оголошена отак одразу сума примушує замислитись, чи варто читати далі, чи вже все ясно. Вирішив дочитати, бо на мою душу виходить 130млрд/46 млн = 2826 грн ВВП, цікаво, куди вони подінуться.
На початку автор бігцем згадує “польского сантехніка”, але без підробиць. З контексту начебто це поганий персонаж. Я перевірив свою пам'ять — виявилось, мова про відкриття вільного руху робочої сили з країн Центральної Европи до країн “Старої Европи” після підписання (так і не прийнятої) Евроконституції 2004 році. Тобто, “польский сантехнік” отримав право вільно шукати роботу від Лісабона до Пшемисля. Що в цьому поганого для Польщі не зрозуміло, що доброго для українських і білоруських сантехників — ясно. Поляки у Францію, наші у Польщу. До речі, запустивши рекламу з сантехніком по Европі, Польща отримала зростання потоку західноевропейських туристів. Жорсткі европейські реалії! Цікаво, що дасть реклама Гарнюні та Спритка.
Довго приховувати свій настрій автор не спромігся. “Про переваги ЗВТ з ЄС говорилося чимало, але мало хто аналізував негативні наслідки цього процесу”. В мене враження абсолютно протилежне — вочевидь, ми читаємо різні газети і дивимося різне телебачення. Раджу автору частіше вмикати канали Хорошковського, Пінчука і Арфуша.

Попередивши, автор переходить до аналізу.
Виявляється, Европа відкриває нам доступ до свого ринку — але якось нечесно, бо немає у нас відповідних технологій.... Европа знову винна! Мабуть, не вистачає зобов'язань купувати українські промислові товари — за процедурою “закупівель у одного учасника”, бо наші топ-манагери на кшталт Колеснікова та Клюєва так звикли. Хто нашим компаніям, великим і малим, заважає розвивати або купувати сучасні технології? Відсутність грошей? На квартирку у Лондоні Ахметов гроші знайшов. Так, - може заперечити п.Заблоцький — але Ахметов і домну у Єнакієво побудував, за 230 млн доларів США. Справді, було таке свято. До речі, тими ж днями італійський“Індезит” вирішив збудувати у Польщі черговий завод - з виробництва комплектуючих для для постачання на свої чотири заводи у тій самій країні. (http://www.europeanplasticsnews.com/subscriber/headlines2.html?cat=1&id=1322739405). За 10 років тільки ця компанія вклала в Польщу 240 млн евро та створила 3000 робочих місць. Не дивлячись на кризи та не використовуючи кіпрські офшори. Чому не будують у нас? Мабуть автору, як члену ПР, легше запитати у партійно-державного керівництва, та переповісти нам.
Далі автор розглядає перспективи наших аграріїв. Тут одночасно “Відсутність суттєвої лібералізації доступу” і “Під впливом значного попиту на ринку ЄС українські виробники можуть переорієнтуватися на експорт сільськогосподарської сировини.” Якщо є значний попит, може лібералізація не дуже потрібна? Я чув, що сільськогосподарську сировину і зараз експортують, але більшою частиною до Азії та Африки. Тому, що Европа не відчуває дефіциту продовольства. То це нам краще чи гірше?
Але думка професора ширяє далі, і він повідомляє про гаплик нашим машинобудівникам “...скасування імпортного мита... може спричинити відповідні дії країн Митного союзу … щодо істотного збільшення кількості вилучень із режиму вільної торгівлі.... існує значний ризик істотного погіршення умов економічних відносин із країнами Митного союзу...”
Автор щось знає — мабуть, співробітництво з “Єдіной Росієй” допомагає. Партія автора, до речі, завжди казала, що з тими пацанами (чи паханами) домовиться швидко та конкретно. Як бачимо, домовляється успішно, як покращує життя вже сьогодні.
Наступна лякалка для всіх: “Приведення національних технічних, санітарних та фітосанітарних стандартів у відповідність до європейських норм пов’язане із значними фінансовими витратами. Це дасть додаткове навантаження на державний бюджет”.
Так, це витрати, але не державного бюджету, а споживача. Якщо хочеш безпеки, вимушений платити. Вибір завжди є, можна м'ясо на асфальті купувати, можна у крамниці. До речі, саме приведення стандартів навряд чи коштує дуже дорого — перекласти стандарт, припинити дію застарілих, і т.д. - бюрократична процедура, але суспільство годує для чогось Держспоживстандарт, чи як він зараз називається... Забезпечити дотримання — ліквідуєте санепідемстанції, створите щось нове, ще й адмінреформу перевиконаєте. Того, хто хоче працювати на европейському ринку, все одно буде перевіряти не корумпована українська держінспекція, а непідкупні експерти з Европи. Більш детально може розпитати українських фармацевтів — зі сльозами та матюками практично всі впровадили таки світові стандарти якості та виробництва.
Вище автор пророкував “ймовірність структурної деградації аграрно-продовольчого виробництва”, аж потім виявив, що “...створення зони вільної торгівлі матиме позитивний ефект для сільського господарства, виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, а також легкої промисловості”.
Ти правий, і ти правий, і ти, жінко, права. Хвілософія...

Далі п.Заблоцький змалював кірдик хімічній промисловості. Зокрема, “...очікується нарощування імпорту хімічної промисловості... очікується загострення конкуренції на внутрішньому ринку з боку імпортерів, що негативно вплине на роботу відповідних українських підприємств...втрати обсягів випуску хімічної та нафтохімічної промисловості... до 1,33 відсотка”.
Я тільки б радів, якби ми спромоглися імпортувати европейську хімічну промисловість з усім її обладнанням, стандартами якості та відношенням до навколишнього середовища :). Можу повідомити автору, що зупинка більшості українських хімічних підприємств уже відбулася внаслідок їх неефективності: застарілі обладнання та технології. Навряд чи кияни дуже жаліють за “Радікалом” (ртуть, хлорметани) та “Вулканом” (ізоціанати). До речі, більшість хімзаводів знаходиться на південному сході України. Чому однопартійці автора, заволодівши промисловістю, її не модернізують, мені особисто незрозуміло. Приклад - “Стирол”, що належав регіоналу Янковському, а зараз належить Фірташу — стати серйозним гравцем на ринку полістиролу так і не спромігся: що робили за часів совецької влади, те випускають і зараз. Показова доля рубіжанського “Барвника”: найкраще, відносно нове, наприклад виробництво фталевого ангідріду, приватизоване, старе — відійшло державному підприємству. Час зупинки“Азотів” (що виробляють добрива) вже незабаром, ані попередники, ані Фірташ, серйозною реконструкцією не займаються, висмоктуючи прибуток, поки мають доступ до відносно дешевого газу.
Стосовно впливу саме европейських імпортерів на втрати наших хімічних підприємств, то головним чином Україна імпортує з країн Південно-Східної Азії та Росії. Високоякісні і дорогі матеріали з Европи використовуються небагатьма підприємствами, більшою частиною дочками західних компаній.
Схожий стан у машинобудуванні: головні конкуренти — підприємства сходу Азії та Росія. Високоякісне обладнання західного виробництва можуть дозволити собі одиниці. “Втрати обсягів випуску машинобудування очікуються в цілому за весь трансформаційний період до 0,97 відсотка.” Чому власник “Конті” не купував обладнання українського виробництва? Та й стадіони для Евро-2012 славетні батьки СС-20, “Антонових”, авіаносця “Леонід Брєжнєв”, Т-34,64 і так далі могли б облаштувати.
Трохи сумно за Ахметова: “...втрати обсягів випуску металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів варто очікувати в цілому за весь трансформаційний період на 0,15 відсотка”.
Отак професор навів кілька “цихверок”, не пояснюючи їх походження, і перейшов до грунтовних розрахунків:
“У перший рік дії ЗВТ України з ЄС передбачається, що втрати обсягу випуску в цілому по економіці становитимуть 0,21 відсотка, ВВП – 0,12 відсотка, що в цінах 2010 року складе близько 130 млрд. грн. За підсумком же усього трансформаційного періоду ці показники складуть 0,25 та 0,16 відсотка відповідно”.
Звідки ці відсотки взялися, автор не пояснює — а я так уважно читав, сподівався.
У КПІ нас вчили перевіряти не тільки розмірність, а й порядок. Коли у задачі на визначення ваги корови багато кіло-, мілі-, мега- та іншого, корисно прикинути — у кінці отримаєш центнер чи мікрограм?
Отже, 130 млрд грн — це 16,25 млрд доларів. Ділимо 16,25 млрд доларів на 0,12%, отримуємо ВВП України... 13,542 трильйона доларів. Для порівняння, за даними МВФ (http://en.wikipedia.org/wiki/List_of_countries_by_GDP_(nominal)) у 2010 ВВП Европейського Союзу -16,242трильйони доларів, США — 14,526 трильйони доларів. Тобто, ми не бідна країна, і незрозуміло навіщо нам не тільки Евросоюз, а взагалі будь-хто. І як не погодитись з доктором філософських наук: “...стратегічні рішення мусять ґрунтуватися... на здоровому та реалістичному розрахунку”.
Чи можна вважати розрахунки автора здоровими не знаю, я не лікар. Реалістичними — з моєї точки зору — ні.
Втім, практика видатного однопартійця-“підрахуя” Ківалова, свідчить, що справжній професіонал може будь-яке рішення обгрунтувати будь-якими розрахунками. Якщо кінцевий результат заздалегідь визначено.
На жаль, без відповідних наслідків для “підрахуя”.
В усякому разі, поки що.