Жахи Євросоюзу: німці посилюють експлуатацію мадьяр

Німецький виробник медичних виробів B. Braun Medical повідомив про наміри інвестувати 13 млн євро у розширення заводу у місті Дьєндьєш (Gyöngyös) на сході Угорщини. Планується подвоїти продуктивність заводу, створити 100 нових робочих місць, довівши загальну чисельність персоналу до 755 працівників.

На заводі виробляють близько 800 найменувань продукції - системи для переливання крові, катетерів і таке інше. Близько 98% виробів експортується. 

B. Braun Medical працює в Угорщині з 1991 року, інвестувавши за цей час 204 млн євро.

European Plastics News

Забута жертва хвашізму

Сьогодні злочинне угруповування спробувало перейти у контратаку. Аргументи очікувані: Вадик-Румин*  виявився агентом апазіціі! А як казав Рєнат Кузьмін А.Я.Вишинський: "прізнаніє - царіца доказательств".
Вчора ідею ще шукали. Десь до 18:00 підготували "біть людєй вообщє нехарашо, асобєнно міліціанєрав" - не дуже переконливо співали Царєв на ТВІ і ще якийсь козел риг на 5-му.
А о 23:00 на ICTV заволала Єлєна Б. Як я зрозумів її ідею, журналістів можна було бити, бо 2-го квітня мало не вбили матусю маленької дитини** - Ірину Горіну. Дитинка три тижні не бачила маму!
Хто мало не вбив - зрозуміло. Тому журналістів 5-го каналу можна бити обов'язково!
Ми трохи підзабули  цей невдалий замах на життя найвидатнішого мозоку ригів. Жахливий рикошет сніжки від дупи Льовочкиної просто у дупу голову Горіної!
А як мужньо вонаа боролася за своє життя - навіть не здогадуємось.
Виявляється, незважаючи на важку хворобу і маленьку доньку - практично напівсироту  - Горіна працювала у Верховній Раді під час смертельної хвороби!
Так. 5-го квітня, у розпал хвороби, вона подала законопроект до секретаріату ВР.
16-го квітня зранку була на пленарному засіданні, потім відсутня - якщо вірити електронній реєстрації. Згідно письмовій - зранку була хвора, а потім просто відсутня. Якій реєстрації вірити? Не знаю, бо 2-го квітня електронно Горіна було на обох засіданнях, а письмово - тільки на ранішньому***.
Не треба про кнопкодавство! Ви знаєте, антіфашісти принципово голосують особисто!
На наступних пленарних засіданнях 17,18,19 квітня героїчна мати була відсутня в обох іпостасях, бо хворіла.
Але 24-го квітня, якраз у день, коли звичайним людям закривають тритижневий бюлетень, панянка була у Харкові - вітала ветеранів самі розумієте з чим.
Але я твердо переконаний, що на якість роботи таваріща Горіной важка хвороба головного мозку не вплинула.
Здогадайтесь, чому.


* Прошу не вважати за фашистську зневагу до країни-учасника антигітлерівської коаліції з 1944! Чи як антифашистську? До речі, ті, хто воював проти Румунії у 1941-1944 згідно закону Калєсніченко будуть вважатися злочинцями? 
** В інтернеті є відомості тільки про одну дитину - Катерину, дружину Лєсіка Довгого.
*** У принципі, це можна вважати за доказ відсутності потерпілої на місці злочину увечері 2-го квітня.

Назустріч річниці хрещення

Учора мене і дружину мало не збили на пішоходному переході. Молода дівчина у "Феліції" не могла дозволити, аби ми дійшли до тротуару раніше, ніж вона перетне білі смуги на асфальті.
У принципі нічого страшного, ну трохи наїхала колесом на мій черевик - я відчув лише дотик.
Зупинятись не стала, поспішала мабуть.
За хвилину до нашої, як виявилось, уже другої зустрічі вона ревно хрестилася, перш ніж вмикнути двигун своєї автівки - ми як раз проходили повз.
Так що людина набожна і любить ближнього свого. Може ворогів та пішоходів ще не возлюбила - не дочитала від Матвія, наприклад - але ж вірує! Дійсно - машина зроблена католикам-чехами, сконструйована за участі протестантів-німців - як тут православаній людині не перехреститись?
...
Вечором мати телефоном розповіла серед іншого, що у одного з родичів вночі викопали 27 кущів полуниці.  
Я чомусь не здивувася.
Ми ж уже більше тисячі років православні!

Як завжди-37

"Президент сподівається на завершення будівництва мостового переходу в Запоріжжі восени 2014 року" радісно повідомляє його сайт.
Збентежило гарантове звертання уваги на дотримання "умов технологічного циклу". Довго порпався у своїй інженерно-технологічній пам'яті - так і не пригадав що це таке. Час циклу знаю, послідовність технологічних операцій у циклі зустрічав, а про умови циклу чую вперше.
Потім зрозумів, що мається на увазі: пообіцяли гроші  - пообіцяли побудувати - грошей не дали - обіцяного не збудували.
А потім я здивувався: чому він досі сподівається?
Адже мост мали збудувати у 2012 році...
А до того - у 2009...
Тобто, тривалість циклу можна обрахувати...

Просто професійне свято...

Я один з тих, хто спілкувався з ветеранами війни. Ба більше, я син ветерана війни. Мій батько, дванадцятирічний хлопець, кілька днів підводою возив снаряди до артилерійської батареї під час боїв. Потім совєцька (чи ще червона?) армія пішла далі на захід, наостанок прихопивши приховані від німецьких окупантів мізерні запаси хлібу та картоплі. На закиди селян - мовляв, навіть німці не забирали харчі дощенту! - відповідали: - то німці, а ми червона армія!
Добре, хоч залишили довідку про мешканців, що були задіяні у зоні бойових дій.
Батько згадав про це вже на початку 90-х, коли пішов на пенсію. Тоді і став ветераном, трохи ніяково пояснюючи, що часи важкі, а так якісь пільги - менше платити за газ та телефон. Він не дожив до дня, коли Литвин став учасником бойових дій, і отримав такі самі пільги...
Батько ніколи особливо не святкував День Перемоги, як і повноцінний ветеран війни - мій дід.
Та й коли було святкувати? Початок травня завжди був розпалом сільгоспробіт на нашому городі, і я після відстоювання у почесній піонерській варті біля пам'ятника визволителям Первомайська (чомусь тільки у цей день його треба було від когось охороняти) мав їхати у розжареному брудному автобусі до дідового села, де на мене чекала лопата та інший городній реманент...
Мої родичі, справжні учасники та свідки війни, не святкували 9 травня так, як того бажала партія і уряд під мудрим керівництвом. Могли раптом розповісти якусь історію - про бабусиного брата, що згорів у танку десь під Курськом. Або про дідового брата, що загинув від бомби, скинутої на село червонозоряним літаком. Про те, як німецький солдат мало не застрелив мою бабцю у 1944 під час відступу, переплутавши з молодицею, до якої марно залицявся у 1941 під час наступу, а інший німецький солдат зупинив вбивство, ставши перед дулом гвинтівки. Чи як бабусину сестру мало не вбив совєцький розвідник, переодягнений у німецьку форму, бо відмовлялася зарізати і зварити для нього останню курку...
Вони сприймали війну як жах, який пощастило пережити, і гучний совєцький офіціоз святкування сприймали якось відсторонено. І частіше казали "коли війна закінчилась", ніж "коли ми перемогли". А проводжаючи до лав армії синів і онуків з плачем благали когось - "тільки би не було війни!!!"
Серед моїх родичів нема професійних військових. Солдатські мундири давно згнили, казкова совєцька країна у свій час не подарувала блискучих цяцьок, аби що було начепити на старенький одяг. Їм нема чим красуватись сьогодні.
Вони просто вижили у найжахливішій в історії людства війні - тому у цей день я вітаю їх з її закінченням.
Замість них під камерами красуються інші.
Переважно - значно молодші, і все більше - непристойно молодші.
З великими зірками на золотих погонах.
З купою орденів і медалей на грудях.
Радісні та щасливі.
Я не бачу суму та туги в їх очах.
Мабуть, тому що у них сьогодні просто чергове професійне свято.