Як завжди-37

"Президент сподівається на завершення будівництва мостового переходу в Запоріжжі восени 2014 року" радісно повідомляє його сайт.
Збентежило гарантове звертання уваги на дотримання "умов технологічного циклу". Довго порпався у своїй інженерно-технологічній пам'яті - так і не пригадав що це таке. Час циклу знаю, послідовність технологічних операцій у циклі зустрічав, а про умови циклу чую вперше.
Потім зрозумів, що мається на увазі: пообіцяли гроші  - пообіцяли побудувати - грошей не дали - обіцяного не збудували.
А потім я здивувався: чому він досі сподівається?
Адже мост мали збудувати у 2012 році...
А до того - у 2009...
Тобто, тривалість циклу можна обрахувати...

Просто професійне свято...

Я один з тих, хто спілкувався з ветеранами війни. Ба більше, я син ветерана війни. Мій батько, дванадцятирічний хлопець, кілька днів підводою возив снаряди до артилерійської батареї під час боїв. Потім совєцька (чи ще червона?) армія пішла далі на захід, наостанок прихопивши приховані від німецьких окупантів мізерні запаси хлібу та картоплі. На закиди селян - мовляв, навіть німці не забирали харчі дощенту! - відповідали: - то німці, а ми червона армія!
Добре, хоч залишили довідку про мешканців, що були задіяні у зоні бойових дій.
Батько згадав про це вже на початку 90-х, коли пішов на пенсію. Тоді і став ветераном, трохи ніяково пояснюючи, що часи важкі, а так якісь пільги - менше платити за газ та телефон. Він не дожив до дня, коли Литвин став учасником бойових дій, і отримав такі самі пільги...
Батько ніколи особливо не святкував День Перемоги, як і повноцінний ветеран війни - мій дід.
Та й коли було святкувати? Початок травня завжди був розпалом сільгоспробіт на нашому городі, і я після відстоювання у почесній піонерській варті біля пам'ятника визволителям Первомайська (чомусь тільки у цей день його треба було від когось охороняти) мав їхати у розжареному брудному автобусі до дідового села, де на мене чекала лопата та інший городній реманент...
Мої родичі, справжні учасники та свідки війни, не святкували 9 травня так, як того бажала партія і уряд під мудрим керівництвом. Могли раптом розповісти якусь історію - про бабусиного брата, що згорів у танку десь під Курськом. Або про дідового брата, що загинув від бомби, скинутої на село червонозоряним літаком. Про те, як німецький солдат мало не застрелив мою бабцю у 1944 під час відступу, переплутавши з молодицею, до якої марно залицявся у 1941 під час наступу, а інший німецький солдат зупинив вбивство, ставши перед дулом гвинтівки. Чи як бабусину сестру мало не вбив совєцький розвідник, переодягнений у німецьку форму, бо відмовлялася зарізати і зварити для нього останню курку...
Вони сприймали війну як жах, який пощастило пережити, і гучний совєцький офіціоз святкування сприймали якось відсторонено. І частіше казали "коли війна закінчилась", ніж "коли ми перемогли". А проводжаючи до лав армії синів і онуків з плачем благали когось - "тільки би не було війни!!!"
Серед моїх родичів нема професійних військових. Солдатські мундири давно згнили, казкова совєцька країна у свій час не подарувала блискучих цяцьок, аби що було начепити на старенький одяг. Їм нема чим красуватись сьогодні.
Вони просто вижили у найжахливішій в історії людства війні - тому у цей день я вітаю їх з її закінченням.
Замість них під камерами красуються інші.
Переважно - значно молодші, і все більше - непристойно молодші.
З великими зірками на золотих погонах.
З купою орденів і медалей на грудях.
Радісні та щасливі.
Я не бачу суму та туги в їх очах.
Мабуть, тому що у них сьогодні просто чергове професійне свято.

Юрій Луценко: жах холуїв

Черговий висер ригохолуйського переляку.
Попередній стався чотири тижні тому.
Зацініть цих "експертів" - давно відомих холуїв колись Кучми, зараз Януковича: Погребинський, Бондаренко, Копатько, сама Соколовская, і невідомо чому такий, що до них приєднався, Матвіенко.
Які результати їх експертиз?
Які їх попередження були долугими?
Які їх прогнози справдились?
Про кожного з них давно (хіба що про Матвієнка - лишень останній місяць) можна впевнено сказати тільки те, що вони завжди самовіддано вилизували владні дупи.
Мабуть, не тільки за гроші.
Мордатих, вгодованих холуїв, вивчених на кафедрах "історії" КПСС і партшколах, лякають нескорені. Такі, що не за гроші. Такі, для кого "людська гідність" - не просто усталений вислів.
Тому Юрій Луценко їх не лякає. Він їх жахає.
І вони поспішають розповісти нам про свій жах.

Іспанці забирають чеські гроші!

Жахливі справи кояться у Євросоюзі. І у НАТО також.
Іспанська компанія "Teknia" буде постачати пластикові деталі салону нової "Skoda Superb" і фарбовані пластмасові компоненти панелі приладів (фарбувати пластмасу дуже складно).
Отак грошенята наших нерозумних братів-слов'ян (нерозумних, бо католики, члени НАТО, і не люблять совєцьку владу) підуть на Кіпр Іберійський півострів.
А що натомість?
Ну, побудували завод у Нівніце (Nivnice) - 2 тисячі квадратних метрів під виробництво (жебраки! у наших бандитів регіоналів квартири більші...), ще 2 тисячі для складів, добудують до загальної площі 11 тисяч, поставили німецьке обладнання (сволота! китайське ж дешевше!),  платитимуть зарплатню, податки...
Хіба це по православному?

Данія нищить угорську індустрію

Компанія Lego заклала перший камінь у фундамент нового заводу у місті Ньіредьгаза (Nyíregyháza), Угорщина. На будівництво нового виробництва площею 122 тисячі квадратних метрів витратять 200 млн євро. Перша черга запрацює у березні наступного року, а повної потужності завод досягне у 2015 році.
Отак під проводом Євросоюзу деградує угорська індустрія: замість "Ікарусів" - дитячі іграшки!
Бо іграшки, бач, купують!
Добре, хоч виробництвом чавуну та сталі у Дунауйвароші зберіг "Індустріальний союз Донбасу".
До 1961 місто мало назву Сталінварош, до речі...