Вічні питання української соціології

Народ навкруги перелякано дивується популярності Тимошенко, Рабіновича і, особливо, Зеленського. Як таке може бути??? - чую розпачливі зойки від знайомих і рідних.
Я не дивуюсь.
Узимку 2002 року зайшов я провідати знайомого у представництво однієї солідної іноземної компанії. Головний офіс у Швейцарії, заводи по всьому світу, працівники - доктори та кандидати хімічних наук, вільне володіння щонайменше англійською, стажування за кордоном... Вони вже не здавались мені інопланетянами, йшов вже другий рік, як я покинув пошарпаний виробничий цех на Окружній дорозі та педантично напівп'яний після обіду робітничий персонал. Я знову носив піджака і згадав, як зав'язувати краватку, - але люди з таких офісів мені здавались більш обізнаними та розумними.
У когось був день народження, мене запросили за стіл. Світські розмови, те-се... Дійшли і до теми виборів, що мали відбутись навесні. Ющенко, Тимошенко - до них були прихильні практично всі. Крім одного.
- А я буду за Вітренко голосувати! - рішуче заявив малознайомий мені чоловік.
Здається, отетерів не тільки я. Колеги почали переконувати - як можна, це ж комуняка, гірша за Симоненка. Але цей найманець капіталізму стояв на своєму.
- А мені подобається, як вона скандали влаштовує!
На наше щастя, Вітренко і її партія у парламент не пройшла. А я остаточно зрозумів, що рівень освіти і доходів не визначає виборчі симпатії. І обрання Януковича мене не здивувало. (Цікаво, той чолов'яга за нього голосував?) А от Революція Гідності - вразила. У 2014 мені навіть ненадовго здалося, що у більшої частини мого найрозумнішого у світі народу нарешті ввімкнулися мізки.
Тому я не дивуюсь результатам опитувань.
Просто інколи жалкую за змарнованим часом.

Як завжди-45. Тролейбус.

Тролейбус раптово зупиняється на бульварі Лесі Українки, поміж передбаченими розкладом зупинками. Попереду бачу ще три тролейбуси, що зупинились. Година пік, бульвар заповнений - легковиками і кількома тролейбусами.
Хвилина, друга...
Я стою у проході, на кріслі біля вікна сидить молодик. Телефоном коментує співбеседнику(ці): "Стоім, ага. Ну в етой странє же всьо чєрез жопу".
Третя хвилина...
Тролейбуси попереду рушають. Починає рухатись і наш. От і наступна зупинка.
Молодик піднімається не припиняючи розмову, майже витискує жіночку з сусіднього крісла, наступає мені на ногу, не питаючи нікого попереду, працюючи ліктьми і корпусом проштовхується до дверей.
Я дивлюсь на відбиток його підошви на моєму черевику.

У нас дійсно дещо через не те місце.

В усьому винні американці

У Києві вшанувли пам'ять Тараса Процюка.

Журналіста, який загинув у 2003 році у Багдаді, під час штурму столиці Іраку міжнародними коаліційніми силами США, Великої Британії, Австралії, Іспанії та Польщі.  Одного з епізодів війни, багаття якої розпалив Саддам Хусейн. Зараз мало хто згадає, хто це був такий  - то подивіться тут. Особисто мені для розуміння цієї особистості вистачало того, що він був членом і керівником Партії арабського соціалістичного відродження. Поведінка його була суто комуняцькою - включно із застосуванням хімічної зброї проти громадян власнох країни. Його довго ввічливо просили не робити атомну і хімічну зброю. У відповідь він довго і вперто клав на світове співтовариство, м'яко кажучи, болта. Врешті-решт отримав війну і ганьбу.

(До речі, в конторі, де я працював у 2003, відкритим прихильником міжнародних коаліційних сил в Іраку був я один - з приблизно 30 працівників. Звісно, сьогодні решта 29 щиро обурені слабкою підтримкою України з боку США, Великої Британії, Австралії, Іспанії та Польщі. Я - ні.)

На війну їдуть журналісти, бо їм потрібні новини. Чув, що почалось це у часи Громадянської війни у США - завдяки телеграфу. Хоча, ще грек, який прибіжав з Марафону до Афін у 490 р. до нашої ери, у принципі, був репортером. 

Отже, наш земляк, Тараса Процюк, працівник британського агентства новин "Reuters", загинув у Багдаді у 2003 році. 

Під час війни трапляється, що стріляють не те що по непричетним - по своїм. Під час висадки на Сицилію у 1943 американці зенітною артилерією з кораблів відправили у кращий світ кілька тисяч свого повітряного десанту.  Не розібрались. Наш земляк Кожедуб збив два американських літака - ні, не над Корейським півостровом у 1951, над Берліном у 1945. Не роздививсь. Навіть у цензуроваих книгах про "велику вітчизняну" можна знайти згадки про вбивчий вогонь по своїх.
Навіть термін такий існує - "дружній вогонь". 

Що ми читаємо про загибель Процюка? 

"в Багдаді американський танк вистрелив по готелю «Палестина», з балкона якого Тарас вів стрім."

Я не хочу образити пам'ять загиблого.
Але -  у мирному, спокійному, арабсько соціалістично відродженному Багдаді журналіст спокійно собі фільмує - а американський танк у нього стріляє?
Звідки там танк узявся? Що він там робив?
Ані згадки про війну, яку розпалив щирий друг Брежнєва, Горбачова, Єльцина та Путіна Саддам Хусейн. Ані слова про розслідування смерті Процюка у США.

Просто ще один доказ - в усьому винні США.
Хай дадуть нам нарешті джавеліни!

ЯКЩО У ТЕБЕ НЕМА ПАРАНОЇ,

то це не означає, що за тобою не слідкують.

Згадав прислів'я, помітивши новину "На пошті переглядають листи Саакашвілі перед врученням".

Тобто, увесь репресивний апарат шоколадного бариги диктатора навалився на св.Міхо. Але не знає, що йому пише поліція. 

Поліція не повідомляє Петра Олексійовича про свої листи св. Міхо???

То поліція не є частиною диктатури Порошенка???

Що ж це тоді за диктатура?

Мабуть, вірним є і зворотне твердження:

"Якщо за тобою не слідкують, це не означає, що у тебе нема параної".

P.S. Саакашвили: Порошенко и Путин в канун Нового года обсуждали сотрудничество против меня 

(NewsONE)

Хочеться традиційно! По "багатому"?

Вчинив експедицію на Андріївський узвіз, аби самостійно оцінити, що ж там такеє довело до збудження Ігора Мірошниченка і купу борців за традиції.
Чистого експерименту не вийшло, бо вигуки "За" та "Проти" вже долетіли і до моїх вух.

Я не митець, що бачу - те і фотографую. Навіть коли дивився знизу - катастрофи не відчув. А згори - і поготів. 

А коли піднявся вище, то побачив, що особливо активних влітку попустить: листя на дереві прикриє верхні поверхи.

Короче, з точки зору хіміка, театр на Подолі виглядає непогано. І дійсно не вписується у низку розташованих поруч архітектурних шедеврів:

Оце по нашому! По багатому!

P.S. А борцю за традиційні цінності Ігору Мірошниченку варто власну зовнішність привести у відповідність з українськими традиціями ХІХ-го сторіччя. А то якось...

P.P.S. Для тих, кому нагадує крематорій: