Вічне вірменське питання

Приблизно рік тому трапилась зі мною подія, яку я розказую як анекдот, коли п'ю кон'як, особливо вірменський. Тобто, ніколи не розказую.
Якось увечері, біля Бесарабки, до мене ввічливо звернувся чолов'яга приблизно мого віку.
- Вибачте, ви місцевий?
- Так.
- Ви не скажете, де у вас у Києві вірмени збираються?
- ???...
Каюся, за рік я так і не з'ясував це питання, що є логічним - а навіщо мені це знати? А треба було...
Бо сьогодні зранку, за квартал від Либідської, до мене ввічливо звернувся чолов'яга приблизно мого віку.
- Вибачте, ви місцевий?
- Так. (У голові промайнув якийсь спогад, але ж ні, цього ж не може бути)
- Ви не скажете, крім посольства, консульства, у вас у Києві вірмени є?
- ???...!!!
Ледве стримуючись, я порадив шукати вірменську церкву. Чолов'яга похитав головою, і бормочучи "Що за місто, жодного вірмена!" пішов своїм шляхом.

У мене одна порада і одне прохання.
Якщо ви щось довго шукаєте - не нервуйте. Дехто шукає роками.
А якщо знаєте, де у нас у Києві є вірмени - скажіть мені.
Може, це була не остання наша зустріч.

Можна безкінечно дивитись

Тут, виявляється, от-от скінчиться відбір суддів до найважливішого нашого суду - Антикорупційного. Кажуть, у лютому запрацює.
Але я не сподіваюсь на швидкий початок роботи цієї поважної установи. З огляду на практику НАБУ, нам ще знадобиться створити інститут Антикорупційних Свідків - перевірених належним чином людей, свідченням яких у будь-якій антикорупційній справі пана Ситника будуть з довірою сприйматись Антикорупційними Суддями. Не менше значення матимуть Антикорупційні Експерти.
Особисто я вважаю, що ключовою ланкою нашої боротьби з корупцією мало бути створення інституту Антикорупційних Адвокатів. Лише обрані (під орудою пана Ситника, за участі панів та панянок Лещенка, Найєма, Заліщук, Шабуніна та Саакашвілі, звичайно) до цієї групи мали би право захищати корупціонерів у Антикорупційних судах.
У принципі, за наявності справжніх Антикорупційних Адвокатів нам і Антикорупційний Суд не був би потрібен.

Цей дощ надовго

Я пам'ятаю літні київські повені починаючи від 1982 року - коли приїхав складати іспити до КПІ.
Заливало підземні переходи на Борщагівській. Заливало площу Перемоги (там у червні 1985 я дворами йшов з товаришами на пиво по пояс у воді). Заливало Лівобережну і Деміївську площу. Заливало Берковець - там я навчився на "Таврії" форсувати глибокі калюжі.
Київська ливнева каналізація захлиналась завжди. На моїй пам'яті - у часи комуняки Згурського, міцного господарника Салія, демократа Косаківського, ще міцнішого господарника Омельченка, марсіаніна Черновецького, гауляйтера Попова...
Ви пригадуєте цих людей?
Згурський побудував Золоті Ворота та пам'ятник трьом братам і сестрі їх Либеді. Салій - церкву Богородиці Пірогощі на Подолі. Косаківський не дозволив будувати готель Хілтон. Омельченко  набудував стільки і таке, що, пересуваючись містом, я здригаюсь кілька разів на день. Черновецький побудував систему цивілізованого підкупу виборців пенсійного віку. Попов побудував йолку.
Ви можете згадати, що саме вони побудували у каналізаційній системі міста?
І система (не та, про яку ви подумали, а та що під землею) лишається такою ж, як і тридцять п'ять років тому.
А кияни зітхають по керманичам минулих часів. І сподіваються на нового месію міського масштабу, який побудує ще одну церкву і не підвищить вартість проїзду у транспорті.
Чи будуть кияни шукати у програмах кандидатів щось про модернізацію київської  каналізації? Жодного сумніву - ні.
Хіба що, перед виборами місяць йтиме дощ.

Житло для аспірантів. Недорого.

Прогулюючись чарівним Печерськом, ви можете надибати наш державний мистецький інкубатор. Тут гартується наша непереможна культура, тут працює дружина віце-прем'єра Кириленка, яка знається на емоціях Всесвіту.
Короче, це той самий "кульок", який помилково, але дотепно, часто називають "універом імені Поплавського. Офіційно - Київський національний університет культури і мистецтв.

Щоб ніхто не заважав учбовому процесу, заклад обнесений міцним парканом. Це ж вам не консерваторія, чи, не дай боже, політехнічний, до корпусів яких можна зайти без перешкод.
А от поза головним корпусом стовбичить явно житловий будинок. Обізнані люди кажуть, що то аспірантський гуртожиток. Розумно. У аспірантські роки частенько спадало на думку - а не заночувати сьогодні у лабораторії?
Але що це?

Продаються помешкання у гуртожитку???
Хвилинний пошук за номером телефону 0977558047 - і дійсно, продається. Ще й дешевшає на 2 штуки баксів за півтора місяця! А дехто каже, що усюди дорожнеча.

У принципі, недорого за щастя жити поруч з мамою Ляшка.

З таким оточенням, хіба доведе прокуратура хоч якусь справу про земельні оборудки Поплавського? Який, звісно, ніякого офіційного відношення до КНУКіМ давно не має...

Вічні питання української соціології

Народ навкруги перелякано дивується популярності Тимошенко, Рабіновича і, особливо, Зеленського. Як таке може бути??? - чую розпачливі зойки від знайомих і рідних.
Я не дивуюсь.
Узимку 2002 року зайшов я провідати знайомого у представництво однієї солідної іноземної компанії. Головний офіс у Швейцарії, заводи по всьому світу, працівники - доктори та кандидати хімічних наук, вільне володіння щонайменше англійською, стажування за кордоном... Вони вже не здавались мені інопланетянами, йшов вже другий рік, як я покинув пошарпаний виробничий цех на Окружній дорозі та педантично напівп'яний після обіду робітничий персонал. Я знову носив піджака і згадав, як зав'язувати краватку, - але люди з таких офісів мені здавались більш обізнаними та розумними.
У когось був день народження, мене запросили за стіл. Світські розмови, те-се... Дійшли і до теми виборів, що мали відбутись навесні. Ющенко, Тимошенко - до них були прихильні практично всі. Крім одного.
- А я буду за Вітренко голосувати! - рішуче заявив малознайомий мені чоловік.
Здається, отетерів не тільки я. Колеги почали переконувати - як можна, це ж комуняка, гірша за Симоненка. Але цей найманець капіталізму стояв на своєму.
- А мені подобається, як вона скандали влаштовує!
На наше щастя, Вітренко і її партія у парламент не пройшла. А я остаточно зрозумів, що рівень освіти і доходів не визначає виборчі симпатії. І обрання Януковича мене не здивувало. (Цікаво, той чолов'яга за нього голосував?) А от Революція Гідності - вразила. У 2014 мені навіть ненадовго здалося, що у більшої частини мого найрозумнішого у світі народу нарешті ввімкнулися мізки.
Тому я не дивуюсь результатам опитувань.
Просто інколи жалкую за змарнованим часом.