Моїм сусідом у гуртожитку на першому курсі був хлопець за Гадяча. Сама його колоритна постать гідна роману, але навряд чи я його напишу...
Чи його мати, чи батько, чи дядько, а може всі разом, працювали на відому нинька Гадяцькому сирзаводі.
І от у вересні, коли закінчились мамині наїдки - ковбаси, котлети, паштети, - яке було свято дегустації зразків кулінарного мистецтва з берегів Південного Бугу, Псла і Тетерева! - та видані батьками гроші - а до першої стипендії лишалось кілька днів - дійшла черга до гадяцького сиру.
Сиру було... багато - але й нас було чимало.
Кінчилась вечеря негарно - пошуками активованого вугілля, сухарів, та інших засобів порятунку шлунку...
Потім він розказав, що з гадяцьким сиром таке трапляється.
...
Читаючи про перевірку москалями гадяцького сирзаводу, за усієї політизованості теми, не можу здихатись думки - традицій виробництва, яким більше тридцяти років, не здолаєш.
Немає коментарів:
Дописати коментар