Насправді все дуже погано

Хочеться писати маніфест. Згадую вже писав, наприкинці сімдесятих, щойно отримавши  чергову дозу "Історії нового часу" у вигляді "Маніфесту Комуністічєской партії".
Додавши до трапившихся після сконання всіх класиків студентські бунти 1968 року (про які у кінці 1970-х "Ровєснік" доповідав
Підтримка (поки що віртуальна) клоуна на президентських виборах нагадує мені початок Майдану. Тоді уся шушера (як виявилось згодом) - Найєм, Соболєв, якийсь колишній мусар з гітарою - розмахували ручками у білих рукавичках і волали "нє-нє-нє-нє, у нас майдан без політиків, вони себе зганьбили, їм не місце поруч з нами".
Закінчилось відомо чим - кийки, кров і йолка.
Характерно, що нікого з цих, у білих рукавичках, зранку, 30-го листопада, у Михайлівському соборі та поруч не було. Вони відпочивали після урочистого закриття свого майданчику.
А кількох опозиційних нардепів - бачив.
Характерно, що звинувачування у побитті студентів риги також переводили на опозиційних політиків - "підставили дітей під кийки".
Не схоже, ні?
"Нам не потрібні старі політики, ми хочемо новенького, чистенького, бідненького, незганьбленого політикою президента".
Тільки приготуйтесь отримати снаряди замість кийків і триколор замість йолки.