Інструктуючи телефоном дружину - вона пішла до Урктелекому відмовлятись від послуги, яку там чомусь називають доступом до інтернету - на останок додав: "І якщо вони будуть гальмувати, скажи що твій чоловік - з Первомайська".
Дружина не зрозуміла гумору. Вона достатньо аполітична людина, і це дуже добре для нашої сім'ї. Хоча аполітичність не заважає їй робити вірні висновки - голосувати за "Свободу" вголос запропонувала саме вона, я ще підбирав аргументи для обгрунтування цього вибору.
Отже, випуски вечірніх новин у неї були ще попереду, а я вже знав, що відбувається у місті, яке покинув тридцять років тому. Знав не тільки з інтернету - я дзвонив брату та шкільним друзям, давав якісь поради і повідомляв новини. Я хвилювався і хвилююсь за них - знайомих і незнайомих.
Я нарешті пишаюсь тим, що я - з Первомайська!
Вісім років тому, коли я приїхав спостерігачем на "третій тур", я чув від декого з них здивоване - "Ти ж доросла людина, нащо ти поперся на цей Майдан? Тобі грошей не вистачає?".
І ще більше дивувались, що я не за гроші. І не дуже розуміли що ми вийшли на вулицю, аби змити ганьбу, аби довести що ми не "казли каториє мєшают нам жіть ", не бидло, що у нас є гідність, щонам важливо, аби кожен голос на виборах був врахований чесно.
А у Києві було важко пояснити друзям та знайомим, чому за сорок кілометрів на північ, на березі того ж Південного Бугу, серед таких же безкраїх степів, у Кіровоградській області - вперто голосують проти блакитних, а моє рідне місто, де колись зійшлись і зупинились один проти одного Запорізька Січ і Речь Посполита - безмежна вольниця і римське право, анархістська республіка і конституційна монархія - вперто обирає "синяків" та "червоних". Русифікація, великий відсоток неукраїнців - у Первомайську базувалась якась там за рахунком дивізія ракетних військ стратегічного призначення, залишивши по собі не тільки отруйний гептил, а й велику кількість людей, що асоціюють себе не те що з Росією - з совєцькою країною від Бресту до Чукотки.
Кожні вибори я з сумом дивився на результати рідного міста - знову те ж саме...
І нарешті воно трапилось. Я не вірив своїм очам. Нарешті вони ризикнули, мої земляки, вирватись із синьо-червоного кола! Не зважаючи на тотальну інформаційну блокаду і гори бруду, вилиті на голови громадян - ТВІ там можна дивитись лише з сателіта - вони наважились скуштувати право вибору - і дізнатись, що дає свобода!
І одразу їм вказали на належне їм місце. Брутально, жорстоко вказали, що стабільність є найважливішим здобутком. Що опозиціонер не може бути депутатом на Миколаївщині - тому що тут будують новий Донбас.
А вони не втерлися.
Вони вийшли захистити свої голоси, своє право на вибір, свою гідність - вийшли на свій Майдан з тих самих причин, які не дуже розуміли вісім років тому, вийшли так само як і ми тоді, і виходимо зараз.
Я хвилююсь за них - за тих, кого знаю вже сорок років, за тих, кого не знаю зовсім, я пишаюсь ними - і пишаюсь тим, що я можу з гордістю сказати:
Я - З ПЕРВОМАЙСЬКА!
