З кого вибирати?

Три дні тому трохи порохобствував зі старими знайомими.
Наслухався багато, втім нічого нового. Більш усього було закидів було - не тих Порошенко  призначав. Насіров, Ярема, Гонтарєва (!), Конситуційний суд (!!!), Шокін, Луценко, ще хтось... Не суть важливо, що більшість перелічених у розмові президент не призначав одноособово, а хіба що вносив кандидатуру на затвердження до парламенту, чи затверджував кандидатури внесені іншою владною структурою.
Відповідь моя була - призначав хоча б не найгірших з нашого напрочуд освіченого, розумного, чесного, відповідального і патріотичного суспільства.
Здається, старих знайомих я переконав.

Дивлячись на результати голосування сьогодні, я бачу ще одне підтвердження своєї правоти. Де шукати кандидатів на державну службу? Серед тих двох третин суспільства, які вірять клоуну, багачці без власного житла, газовому крадію, гудку Ахмєтова, зоофілу?
Які не здатні прорахувати хоч на один крок наслідки своїх дій?
А для більшості тих наших, хто здатен порахувати два кроки і більше, на жаль, на будь-якій посаді власна кишеня важливіша за державний гаманець. Яценюк (як приклад) на такому тлі виглядає білою вороною, і народ таким не йме віри, бо він "лисий очкарик" - за словами мого дядечка, якого я переконувати ні у чому не став.

От і попробуй вибрати.

Затрашнє голосування - у порівнянні з пожежею 1988-го року

У 1988-му я працював на Шосткінському заводі хімреактивів. Ці півроку дали мені багато - не у сенсі грошових доходів, про це іншим разом. Серед іншого - я навчився зберігати спокій у критичних обставинах.
Отже, цехову "п'ятихвилинку" на початку робочого дня перервав істеричний жіночий зойк за дверима "Пожежа! Горимо!!! Аааааа!!!!!"
Це була апаратниця 1-ї дільниці. Еліта шостого цеху - начальник цеху, майстри дільниць, механік цеху, всі з вищою освітою - миттєво кинулись гасити вогонь.
Приміщення дільниці було заповнено димом, але вогню було не видно. Кинулись зупиняти роботу у сусідніх приміщеннях, відправляти пролетаріїв на позаплановий перекур, розмотувати пожежні рукави, приєднувати до гідрантів... Механік взяв у руки брандспойт, я відкрив кран - і струмені води вдарили з дірявого, як авоська, шлангу на всі боки.
До брандспойту дійшло не більше, ніж виходить з сучасного кавового автомату.
Ми відкрили 10 пожежних ящиків, ми перевірили всі десять рукавів, які там чекали свого головного дня. Ми знайшли тільки один, який виливав у коридор менше, ніж доставляв до брандспойту - так я дізнався про справжній стан інфраструктури на типовому совєцькому підприємстві, але про це іншим разом.
Пожежу ми загасили ще до того, як прибула заводська пожежна машина.

Звісно, нам треба було знайти справний пожежний рукав - новий, жодного разу не бувший у використанні, бажано імпортний, до чистого брезенту якого гарантовано не торкалась брудна рука. Мабуть, варто було піти до сусіднього цеху, запитати у редакції заводської многотиражки (пробачте, це метафора або алюзія, газети у заводу не було), звернутись до громадськості...
Але у нас зайнялась пожежа, і нам потрібна була вода просто зараз.
Ми шукали хоч щось ладне у купі мотлоху.

Я проголосую завтра за Пороха, бо у його біографії, у переліку його справ. набагато менше дірок і чорних плям, ніж у будь-кого з конкурентів.
І він насправді вміє гасити пожежі.

Насправді все дуже погано

Хочеться писати маніфест. Згадую вже писав, наприкинці сімдесятих, щойно отримавши  чергову дозу "Історії нового часу" у вигляді "Маніфесту Комуністічєской партії".
Додавши до трапившихся після сконання всіх класиків студентські бунти 1968 року (про які у кінці 1970-х "Ровєснік" доповідав
Підтримка (поки що віртуальна) клоуна на президентських виборах нагадує мені початок Майдану. Тоді уся шушера (як виявилось згодом) - Найєм, Соболєв, якийсь колишній мусар з гітарою - розмахували ручками у білих рукавичках і волали "нє-нє-нє-нє, у нас майдан без політиків, вони себе зганьбили, їм не місце поруч з нами".
Закінчилось відомо чим - кийки, кров і йолка.
Характерно, що нікого з цих, у білих рукавичках, зранку, 30-го листопада, у Михайлівському соборі та поруч не було. Вони відпочивали після урочистого закриття свого майданчику.
А кількох опозиційних нардепів - бачив.
Характерно, що звинувачування у побитті студентів риги також переводили на опозиційних політиків - "підставили дітей під кийки".
Не схоже, ні?
"Нам не потрібні старі політики, ми хочемо новенького, чистенького, бідненького, незганьбленого політикою президента".
Тільки приготуйтесь отримати снаряди замість кийків і триколор замість йолки.

Вічне вірменське питання

Приблизно рік тому трапилась зі мною подія, яку я розказую як анекдот, коли п'ю кон'як, особливо вірменський. Тобто, ніколи не розказую.
Якось увечері, біля Бесарабки, до мене ввічливо звернувся чолов'яга приблизно мого віку.
- Вибачте, ви місцевий?
- Так.
- Ви не скажете, де у вас у Києві вірмени збираються?
- ???...
Каюся, за рік я так і не з'ясував це питання, що є логічним - а навіщо мені це знати? А треба було...
Бо сьогодні зранку, за квартал від Либідської, до мене ввічливо звернувся чолов'яга приблизно мого віку.
- Вибачте, ви місцевий?
- Так. (У голові промайнув якийсь спогад, але ж ні, цього ж не може бути)
- Ви не скажете, крім посольства, консульства, у вас у Києві вірмени є?
- ???...!!!
Ледве стримуючись, я порадив шукати вірменську церкву. Чолов'яга похитав головою, і бормочучи "Що за місто, жодного вірмена!" пішов своїм шляхом.

У мене одна порада і одне прохання.
Якщо ви щось довго шукаєте - не нервуйте. Дехто шукає роками.
А якщо знаєте, де у нас у Києві є вірмени - скажіть мені.
Може, це була не остання наша зустріч.

Можна безкінечно дивитись

Тут, виявляється, от-от скінчиться відбір суддів до найважливішого нашого суду - Антикорупційного. Кажуть, у лютому запрацює.
Але я не сподіваюсь на швидкий початок роботи цієї поважної установи. З огляду на практику НАБУ, нам ще знадобиться створити інститут Антикорупційних Свідків - перевірених належним чином людей, свідченням яких у будь-якій антикорупційній справі пана Ситника будуть з довірою сприйматись Антикорупційними Суддями. Не менше значення матимуть Антикорупційні Експерти.
Особисто я вважаю, що ключовою ланкою нашої боротьби з корупцією мало бути створення інституту Антикорупційних Адвокатів. Лише обрані (під орудою пана Ситника, за участі панів та панянок Лещенка, Найєма, Заліщук, Шабуніна та Саакашвілі, звичайно) до цієї групи мали би право захищати корупціонерів у Антикорупційних судах.
У принципі, за наявності справжніх Антикорупційних Адвокатів нам і Антикорупційний Суд не був би потрібен.